Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

- Ми рідні брат і сестра. У нас мама одна, а батьки різні. Коли мама розлучилася з Максовим батьком, то довго не виходила заміж, а потім зустрілася з моїм татом. Одружилися, народилась я. Ми з Максом все життя дружимо. Він дуже неконфліктний і спокійний, але якщо вже найшла коса на камінь - то тримайся! - почала розповідати Оля, смакуючи яблука, котрими я її пригостила.

Максима ми все-таки вислали до річки, щоб знайшов Сергія та Євгена і попередив, що Джмелик вже викупаний, а на плиті холоне борщ. Думаю, чоловіки зголодніли, прогулюючись біля річки - їсти точно вже похотіли. 

Я також подзвонила і Володимиру, адже його номер зберігся у мене у вхідних дзвінках, але він не відповідав. Все-таки він до мене в гості приїхав, і я відчувала за нього відповідальність. Напевно, й справді, як розповідала баба Валька, зацікавився Джульєттою. Якщо так, то в магазині є їжа, з голоду не помре, подумалося мені, і я перестала телефонувати чоловікові, хай сам розбирається зі своїми вподобаннями і своїм життям.

- Максим впертий дуже, - продовжувала розповідати Оля. - І талановитий учений. Я бачу, що він і тут розвинув свою діяльність - кивнула вона на Максимів агрегат на столі. - Його в Кипнівку запросили як спеціаліста. Агрофірма нова, сучасна, одна з найвідоміших в Україні, а брат любить працювати з людьми, які справді хочуть розвиватися. Він і в школі, і в Аграрній Академії був відмінником. Все спеціальну літературу читав та колупався у своїх лоточках, у землі, цікавився різними рослинами. Вирощував, щось там експериментував, а потім сам вже в Академії придумав свою систему обробки насіння перед посівами. Я теж зацікавилася цим, ще з дитинства. Напевно, Макс вплинув своїми захопленими розповідями про рослинний світ. Тому й пішла теж вчитися в аграрку. А після закінчення останнього курсу вступила в аспірантуру і влаштувалася на пів ставки до Макса лаборанткою. Бо вже на той час він мав і свою лабораторію в Науково-дослідному інституті вивчення рослин і навіть двох підлеглих. Але ми приховували, що брат і сестра, в нас прізвища різні, тому це було легко. Так якось сталося. Це я була проти, щоб всі знали, що Макс мій брат.

- Так, я помітила, що ви зовсім різні, - кивнула я, розглядаючи Ольгу. - Максим високий і чорнявий, а ти низенька й шатенка. І очі у вас різні. 

- Але характери в нас чимось схожі, - блимнула на мене окулярами Оля. - Загострене почуття справедливості і впертість. Я хотіла, щоб ніхто не думав, що я типу під крильцем брата в лабораторії знаходжуся. Адже люди так і подумають: а, це її брат на роботу взяв, бо родичка! Ні, я сама всього хочу досягнути, як і Макс... І в мене буде своя лабораторія колись! Я соняшниками займаюся. Дуже люблю, як вони цвітуть. Недарма люди селфі на соняшникових полях роблять - це ж краса невимовна! І символ України!

- Сфотографуватися в соняшниках - це вже українська народна традиція! - розсміялась я. - І в мене є таке фото!

- Проте в особистому плані ні в Макса, ні в мене й досі не склалося, - зітхнула Оля. - Ти бачила, який він?

- Який? - не зрозуміла я. 

- Вродливий! Як актор із серіалу! Як модель із журналу! - вигукнула Оля. - За ним жінки бігають табунами! Та ще й науковець відомий. Ну, у своїх колах, - трохи спинилася хвалити Макса Оля. - У нього чимало дівчат було, зустрічався з кількома, але не до душі прийшлися… Він, як казав мені, вже втомився від постійних переслідувань деяких кадрів жіночого роду. І тоді ми придумали цей план. Назватися нареченими…

Оля зітхнула.

- Ну, а принципі, цікавий план, - обережно сказала я.

- Ага. Цікавий. Дурний план! Не спрацьовує він! Адже я, Марто, теж закохалася! Як дурепа! Той хлопець… Остап… Він в лабораторії у Макса працює. Я коли прийшла до них, то почав до мене наче й клинці підбивати, залицятися. І сподобався мені - страх! Я на сьомому небі була від щастя!

Оля розчервонілася, згадуючи свого Остапа, і я зауважила, як змінює людей просто згадка про кохану людину. Вони стають прекрасні…

- Ми й цілувалися кілька разів, - дівчина посміхнулася. - І на побачення один раз ходили. І він мені навіть казав, що я йому подобаюся… Аж поки, - спохмурніла вона, - не з'явилася Зойка з відділу агроінженерії. Вона його в оборот взяла. А він дуже сором'язливий і тихий. І не може на її агресивні наїзди достойно відповісти. Не вміє. Чи не знає, як. Короче, все складно… Ми цей план, Марто, придумали заради мене теж! Максим знає, що я закохана. А я подумала, що, може, якщо Остап дізнається, що я наречена Макса (ну, не по-справжньому, але ж про це нікому невідомо!), то почне ревнувати, дасть відкоша тій Зойці! Все-таки зважиться, нарешті! Але… Щось поки я не бачу результату від нашої задумки…

- Може, він тебе не кохає? - припустила я. - Навіщо тоді він тобі? Може, варто його забути?

- Не знаю, - знизала плечима Оля. - Я сама вже заплуталася в своїх почуттях. Адже ніхто ніколи не звертав на мене уваги, бо я не люблю яскравого одягу, макіяжу. Мені подобається ходити в тому, що хочу. В зручному одязі. А чоловіки люблять міні-спідниці та жінок-вамп… Остапові єдиному я сподобалася такою, яка є насправді. А тут Зойка…

- Вона жінка-вамп? - зацікавилась я. 

- Вона жінка в міні-спідниці! - розсміялась Оля. - А ти мені подобаєшся! Маєш почуття гумору! У вас з Максом все серйозно чи як? - раптом спитала вона. - Він ніколи ні на кого не дивився так, як на тебе! Я ж знаю його, як облупленого! Він же мені вчора увечері подзвонив і почав вимагати, щоб я терміново приїхала і все тобі розповіла. І назвав тебе “жінкою, в яку закохався по вуха”.