Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

— Так я і знав, — похитав головою Кой. — Ти знавчиня коштовностей.

Я не стала заперечувати.

— На тім острові я всім так і казав: ти не просто так добуваєш більше, ніж решта джевальців, які по п’ятдесят років занурюються.

Він ніколи так прямо цього не висловлював, проте я розуміла: Кой щось підозрює. Єдине, що могло відвернути від мене увагу, це те, що я дуже юна. Йому б ніхто не повірив, не знаючи, ким була моя мати.

— Нецікаво мені це, — кинув Кой. — Я отримав лише половину платні від Золи, а тут йому вже хтось горлянку перерізав і труп у гавань викинув. І переважно ці гроші підуть на повернення до Джевала.

На це я, власне, і розраховувала. На Джевалі в Коя родина, яка від нього залежить, і саме заради неї він пристав на пропозицію Золи. Поки його немає, за перевезення на ялику напевне взявся його брат, але ж за кілька днів родичі вже хвилюватимуться, куди це запропастився Кой.

Проте, щоб умовити піти з нами, слід переконати його, що я при грошах.

— Отримаєш удвічі більше, ніж пообіцяв тобі Зола. І платимо вже тепер, — прорипів Клов поміж двома ковтками чаю.

— Що?! — Я розвернулася й витріщилася на нього.

Суттєво ліпші умови, ніж ті, що я готова була запропонувати Коєві.

А Клов, як завжди, незворушний. І бровою не веде.

— Те, що почула.

— У нас немає стільки грошей, Клове. Тут принаймні. — Я стишила голос.

Навіть якщо і є, мені команда голову відітне, якщо я залізу до скарбниці.

— А в мене є. — Клов знизав плечима.

Це він про нагороду за голову Золи. На яку збирався спорядити власну флотилію.

— Клове…

— Тобі вони потрібні, — просто сказав він. — То й візьми.

Я розгублено, із вдячністю всміхнулася.

— Я тобі все поверну. Кожного мідяка!

Помітила, як за мною пильно стежать через стіл Коєві очі. Він явно підслуховує.

— А ще, коли вертатимемося до Звуження, задарма перевеземо тебе на Джевал, — додала я.

Кой замислено закусив нижню губу.

— У що це ти таке встряла?

— Тобі робота потрібна чи ні?

Він звівся на ноги, усе ще сповнений сумнівів. Це пропозиція, від якої він не здатний відмовитися, і

ми обоє це розуміємо.

— Але чому?

— Що чому?

— Чому ти пропонуєш її мені? — Вимовив це різкішим тоном, і я зрозуміла: він мене розкусив. Із ним треба обережніше, якщо хочу тримати його на повідці.

— Ти найкращий добувач зі всіх мені відомих. Крім хіба мене самої, — уточнила. — А робота ця на межі неймовірного, тому я тебе й запрошую.

Він розвернувся до вікна, виглянув на вулицю. Вест тим часом дивився на мене. Усе це його не тішило. Коли він востаннє бачив Коя, той переслідував мене у джевальській гавані, ладний закатрупити.

Нарешті Кой нахилився до столу, сперся на нього обома руками й заговорив:

— Гаразд. Я це зроблю. Гроші давайте зараз, і ще мені знадобиться новий ремінь з інструментом. Мій забрали ті гади, коли розносили «Селену» на друзки.

— Згода. — І всміхнулася йому.

— І ще одне. — Він прихилився ще ближче, і Вест звівся на ноги та підступив на крок ближче до нас.

— Що ще? — перехопила його погляд.

— Це не обмін послугами, Фейбл. Зрозуміла? — Голос зміцнів. — Я тобі вже казав. Я тієї мотузки не перерізав. Тому, якщо це якось пов’язане з подіями, що сталися під час того занурення, то мені такого геть не треба.

Оце Кой у всій своїй красі. Гордість йому дорожча за всі гроші. Найменший натяк на те, що я йому завинила, — і він ті гроші відкине.

— Добре. Ти не перерізав тієї мотузки. — Простягнула йому руку. — Відходимо на світанку. Інструменти й оплата чекатимуть тебе на судні.

Кой потис простягнену долоню. Останній миттєвий погляд — і він розвернувся й рушив до дверей.

Вілла саркастично вирячилася на мене. Я віддала їй мапи, а боцманка знову похитала головою, перш ніж звестися.

Вест проводив її поглядом.

— Що це за послуга така, про яку казав Кой? — спитав він.

— Цей поганець урятував мені життя, коли один Золин добувач намагався мене прикінчити.

— І все це через той випадок? Боржок?

— Ні, — сказала, зводячись. — Я мала на увазі саме те, що й відповіла. Він класний добувач. Він нам потрібен.

По Вестових очах бачила, що він воліє почути всю цю історію повністю. Колись я йому розкажу, тільки не сьогодні.

Клов відкинувся на спинку, зміряв мене поглядом.

— Що?

Той знизав плечима, мляво всміхнувся.

— Просто собі думаю.

— Що думаєш? — Я схилила голову набік.

— Як ти на нього схожа, — відповів, відсьорбуючи чаю.

Навіть могла й не перепитувати, що він має на увазі. Це він про Сента.

— Що ще потрібно зробити перед відходом? — спитав Клов, ставлячи чашку на стіл.

— Ти не йдеш, — відказала йому.

Кущаві брови зсунулися.

— Тобто я не йду?!

— Якщо Голланд стане відомо, що ти не повернувся на Звуження, вона схоче дізнатися чому. Ми не можемо так ризикувати. До того ж мені потрібно, щоб ти повідомив Сентові, що відбувається.

— Сентові це не сподобається. Що я тебе тут кинув. До його плану це не входило.

— За планом нічого й не пішло, якщо ти ще не помітив. Ти потрібен мені на Звуженні, Клове.

Він поміркував, переводячи погляд із мене на Веста. Річ була не лише в Сенті. Клов не довіряв Вестові. Нікому він не довіряв.

— Це невдала ідея. Той ваш штурман посадить вас на мілину, навіть не дійшовши Скупчення Юрі.

— Цей штурман чудово впорається, — огризнувся Остер.

— Якщо Фейбл не повернеться в Серос,