Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

Але Василь вибиратися на сухе не поспішав. Як і в минулий раз, коли позбувався мурах, запорожець продовжував сидіти на дні водойми і тільки зиркав на мене недобре.

Товща збовтаної води суттєво спотворювала фігуру і риси обличчя козака. Настільки, що в примарному, ранковому світлі, що ледве пробивалося крізь туман, Василь здався мені схожим на величезну ропуху. Саме так, не жабу, а коричневу потвору, якої навіть торкнутися бридко.

Взагалі гидко, а не тому, що від цього, як кажуть, на долонях бородавки вискакують.

— Примариться ж таке, — пробурмотів я неголосно. — Василю, та годі тобі... Досить придурюватися. Вилазь. Я ж вибачився... Чого ти?..

Щодо вибачення я сильно перебільшив. Нічим подібним і не пахло. Але хто в такій ситуації буде чіплятися до слів? Ось і запорожець не став вередувати, а піднявся на ноги і висунувся по плечі з води...

Матусенько рідна! В одну мить я зобразив аналог дружини Лота... яка через цікавість на соляний стовп перетворилася!.. Той, кого я вважав запорізьким козаком, виявився саме тим, чим здавався крізь воду — Величезною Жабою! Таких видатних габаритів, яким позаздрили би борці сумо у важкій вазі.

— Хіба ти мене бачиш? — в свою чергу здивувалася потвора.

Голос у нього, всупереч зовнішності, підійшов би швидше дитині. Навіть не підлітку, а так — п'ятирічному писклявим карапузові.

— Бачу...

Від надміру вражень, сил у мене залишилося тільки на найпростіші реакції. І зараз я не був здатний ні на що інше, крім як відповідати. Виключно правду. Причому, найпростішими словами і не думаючи про наслідки.

— Але, це неможливо... — пропищала потвора, спантеличено почухавши потилицю перетинчастої, як гусяча лапа, рукою. Звук пролунав такий, наче по склі пінопластом шкребли. — Заборонено...

Оскільки це прозвучало як ствердження, а не запитання, я — промовчав.

— Хрещений? — уточнила потвора, після нетривалих роздумів, хлюпання і скрипучого чухання в різних місцях.

— Так...

— Гм... — схоже, моя відповідь ще більше здивувала його. Але тут же знайшлося підходяще пояснення. — На сповіді давно був?

— Давно.

— Тоді зрозуміло, — полегшено булькнула істота. — А то я ніяк в толк взяти не міг. Хрещений, а водяного навіть у білий день бачить... І не тільки бачить, але й чує. Ще й копає, жартівник... Як шкодливого кота на власному подвір'ї... А як би я розсердився? Або ще гірше — образився? Ось тобі сподобалося б таке поводження? Замість «добридень» сказати, під зад копняка дати?

— Я не хотів, чесно, — слова не розходилися з істиною, яку, як відомо, говорити легко і приємно. А також — правдиво.

— Віру витребувати чи що?.. — неголосно і задумливо пробурмотів водяник, ніби сам з собою радився. — За приниження честі і уразу гідності?.. Добре було б. Та тільки ж мене самого потім усі жаби засміють... Якийсь бахур, господаря водойм копняком у сра... гм…

«Пінопласт» заскрипів голосніше і триваліше.

— Гм... Ти ось що, хлопче. Давай так домовимося... Про непорозуміння, що трапилося, забудь і мовчи. І я теж забуду. А проговоришся комусь — тоді вже вибачай: за все відразу з тебе спитаю. На іншому краю світу знайду і помщуся. Домовилися?

— Домовилися...

— От і добре, — явно зрадів водяник. — Дотримай, слова — і я не тільки не ображуся, але і допоможу при нагоді... Зрештою, не кожен день тебе немов купу сміття...

Водяник роззявив пащу і хрипко заквакав. Мені довелося докласти зусиль, щоб не дременути, а здогадатися, що то він так сміється. Схоже, зумів розгледіти і комічну сторону.

— Обіцяю... Нікому ні слова. Мене тут взагалі не було.

— Так? А де ж тоді тебе носило?

Дещо хрипкий сміх Полупуда пролунав за моєю спиною так несподівано, що я ледь не повторив примусовий кульбіт водяного і не плюхнувся з берега.

— Гей, Петре, ти з ким розмовляєш? Чи таки вирішив без мене покурити і знову видіння маєш?

Хутко озирнувся. Козак стояв за три кроки від мене, але не за спиною, а дещо збоку. Так що я не міг затуляти йому водяного. Але Василь, судячи з усього, господаря плавнів не бачив. Я знову повернувся до води, але ті були безтурботно порожні, скільки очі бачили. А біля берега вона стала ідеально прозорою і тихою. Як дзеркало... В якому відображалася моя злегка перекошена і дурнувато усміхнена фізіономія.