Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- Це що ще за вогкість у моєму домі? - Я настільки занурилася в себе, що не відразу помітила, як батько з'явився на порозі моєї кімнати. - Я тут прийшов підтримати свою сміливу дівчинку, але бачу, що вам і без мене тут не погано, - татусь вдав, ніби замислився, але я прекрасно бачила хитринки в його очах.

- Бажаєш приєднатися і поревіти разом із нами? - Посміхнулася леді Істрійська, наближаючись до свого чоловіка. - Можу поділитися своєю хусткою, ми її практично й не засморкали, - підморгнула Великому Лордові його леді, отримавши у відповідь докірливий погляд.

- Ви, звісно, такі щедрі, але я, мабуть, відмовлюся. Утім, якщо ви бажаєте запізнитися на захід, то я можу посидіти поруч із вами і поспівдихати про життя тлінне, - ось завжди так у нашій родині. 

Варто комусь засумувати через вигадані проблеми, як усі навколо одразу включалися в гру, яка зазвичай закінчувалася бурхливим сміхом. І сьогоднішній вечір не був винятком.

- Я вже готова, - упевнено піднялася, розправивши плечі, і поспішила на вихід, де вже тупцювали сестрички, які безсоромно підслуховували нас.

А варто було нам опинитися на вулиці, як я помітила прикрашену квітами карету трохи осторонь, але найбільше мене вразив чоловік, що стояв біля неї. Ріггард Драгонійський власною персоною вальяжно сперся на візерунчастий бік екіпажу, при цьому правитель в усі очі втупився в мене, не приховуючи свого захоплення.

У нього дуже добре виходило грати роль закоханого, а я... 

- Добрий вечір, Ваша Величносте, - наблизившись до монарха, я подивилася на батьків і сестер, що застигли за кілька метрів від нас, і помітила короткий кивок батька.

Схоже, ми отримали своє благословення.

- Сандра... ще раз почую таке звернення, і обіцяю - я тебе покусаю, - пролунало так несподівано, що я відразу ж спалахнула, не в силах приховати своє хвилювання. - А ось така реакція мені подобається, але давай залишимо її для зустрічей віч-на-віч, - вже не знаю, що побачив імператор у моїх очах, але я ще більше знітилася, намагаючись не показувати, як на мене впливав цей чоловік.

- Ми поїдемо разом? - Краще вже говорити на нейтральні теми, так набагато безпечніше.
- Звісно, - тільки зараз я помітила деяку схожість у нашому з Ріггардом одязі, і це відгукнулося якоюсь дивною теплотою всередині. Занадто уважний. Занадто ідеальний. Занадто гарний. Занадто...

- "Що ж із тобою не так, Моя Величносте?", - так і ширяли думки в голові, поки карета неспішно рухалася яскраво освітленою бруківкою. Правитель усю дорогу мовчав, явно занурений у власні роздуми, а мені тільки й залишалося, що спостерігати за чоловіком з-під напівопущених вій. - "Ще й гарний. І як мені все це витримати? Ау, Сандро, думай про навчання. Ваші заручини - це всього лише ширма. Не забувай", - старанно скеровувала себе на шлях істинний, дивлячись на те, як наш екіпаж наближався до центрального входу особняка Анрійських.

От же дідько! І як у мене могло вилетіти з голови, що сьогоднішнє чаювання відбуватиметься в будинку Першого Лорда. Ось тільки схоже, що імператора це анітрохи не турбувало, і тепер він уважно спостерігав за мною, явно роблячи якісь свої висновки.

- Готова? - Тільки-но карета зупинилася біля освітлених сходинок, як Ріггард Драгонійський перевтілився, знову ставши схожим на зібраного й упевнено в собі монарха. Утім, він завжди таким і був, і це тільки я собі щось там навигадувала.

Вийшовши першим, чоловік галантно схилився, простягнувши мені свою долоню.

- "Ну, що ж... поїхали", - мить, і я помітила, як на мене звернулися всі погляди лордів і леді, що прибули на захід.

Ну так, сюрприз, можна сказати, вдався.