Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Припустімо, ти колись дійсно знав того чоловіка, дійсно бував коло того відділу, що з цього? Навіщо ти хапаєшся за спогади? Що це для тебе змінює?

– Та нічого не змінює, але магія мені точно дається важче, ніж іншим. А це, я так підозрюю, саме через те, що в минулому житті я був слідчим, а вони скептики… – його, ніби легенький струм вдарив, Іван замовк і застиг, поглянувши на Марію, яка так само застигла.

– Що ти сказав…? – здається, дівчина не повірила власним вухам. Вона зблідла, мов примара. – Ти… ти все згадав?!

Минуло декілька секунд і вартовий несподівано усміхнувся:

– Точно… Точно, Маріє! – він зненацька підвівся та, забувши про свої рани, підхопив провідницю на руки й закружляв разом з нею кімнатою.

Дівчина зойкнула і міцно вчепилася за Івана, вимагаючи, аби він поставив її на підлогу. Чоловік у відповідь знову задоволено гигикнув і виконав нарешті прохання. Вона одразу ж від нього відскочила, помічаючи на собі залишки зеленої мазі, якою до цього мастила тіло вартового:

– Ти взагалі глузд здоровий втратив? А якби гірше собі зробив? Що на тебе найшло? Чого тобі так радісно, не втямлю?

– Як чого? Бо я, виходить, слідчим був, а не злочинцем. Що я вже собі тільки не навигадував, ти не уявляєш.

Марія дивилася на нього якось приречено:

– Ти й досі не усвідомив… Пам'ять не має до тебе повертатися, Іване. Деяких вартових це ламало. З тобою щось не так відбувається, почуй мене врешті-решт. Та до тебе саме «Коло долі» зверталося, невже цього замало?

Чоловік наблизився і лагідно обхопив Марію за плечі, вона смикнулась, бо подумала, той знову щось утне, але не відійшла.

– Я не схиблений і чудово розумію все. Але знати, що ти був хорошою людиною – це неймовірно! – Іван відчув таке піднесення, яке відчував, лише коли дізнався про вартових. Йому бракувало цієї ейфорії, Івану важливо було бачити, що він стоїть на боці добра і щось робить, аби його було якомога більше.

Вартовий зазирнув у глибокі очі Марії та одним різким рухом припав до її вишневих вуст, але двері кімнати несподівано відчинилися, на порозі з’явились Аріадна й Лад. Вони обоє виглядали, ніби у воду опущені, проте Аріадна ще й помітно гнівалася. Вона поглянула на Марію і ненадовго примружилась, але спіймала мовчазне питання Івана та одразу відповіла:

– Ми покарані. За те, що привели тебе до відділу поліції, спровокували твою пам'ять та піддали небезпеці, бо ти ще не зцілився, нас залишили на дві доби без сил. А сьогодні прогнозують туман…