Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Коли реальний чоловік озирнувся, аби з’ясувати, де він і чи можна ще кудись піти, звідусіль миттєво пролунав чіткий спокійний голос:

– Назад шляху нема. Лише вперед. В тебе ще є вибір. Обирай.

Промінь знову спалахнув, до того ж ще сильніше, а потім все так само несподівано минулося, як і почалось. Іван розплющив очі, не тямлячи спочатку, де знаходиться, але побачив знайому стелю і зрозумів, що лежить на своєму ліжку у власній кімнаті. Тілом і досі мандрувало магічне тепло від яскравого загадкового променя, а з голови не йшли ті два шляхи разом з різними Іванами на кожному. Він здогадався, що Коло хотіло йому сказати. На першій стежці чоловік – вартовий, що гордо тримає свою захисну зброю. На іншій стежці Іван – душа, яка повертається до свого світу, аби знову переродитися та вирушити у нове життя.

Степовий гучно видихнув і сів на ліжку, спираючись руками на свої коліна. Отже, Коло знає, що з його трансформацією та прийняттям особливого призначення виникли певні складнощі. Шляху назад немає, про що йому «Коло долі» навіть особисто повідомило. Або він стає вартовим, або перероджується.

Іван хотів піти знайти Аріадну з Ладом, бо так і не зрозумів, чи їх теж висмикнули, чи ні, однак двері його кімнати відчинилися і на порозі з’явилась Марія з новими бинтами й зеленуватою маззю. Щоправда, дівчина на нього майже не дивилася:

– Я прийшла обробити твої рани та перебинтувати.

Мабуть, навіть, якби Іван і сказав щось, Марія пропустила б це повз вух. Вона мовчки підійшла до столу та почала вправно перемішувати мазь, не звертаючи на нього ніякої уваги.

А от вартовий навпаки, очей від провідниці не відводив, пильно спостерігаючи за кожним її рухом. Іван усміхнувся, він помітив образу на милому обличчі, дівочу образу, що не могло не потішити його, бо це означало, що вона таки приревнувала до Аріадни. А раз так, виходить, Марія справді щось до Івана відчуває.

Та досить глибоко чоловіка занесло у свої думки, адже провідниця розвернулася і застала його усмішку. В очах Марії миттєво спалахнуло полум’я, здавалося, що вона тією маззю йому просто голову намастить. Але дівчина стримала гнів, зітхнула та різко наказала:

– Знімай одежу!

– Як скажеш, – Іванові хотілося пожартувати на цей рахунок, проте він розумів, що зараз цього краще не робити.

Марія підійшла до нього та почала знімати бинти, придивляючись до ран, тільки так, щоб обличчям надто не наближатися. Напевно, вирішила тримати дистанцію.

– Як у мене справи? Скоро зможу вирушити на завдання?

– Можливо, – вона поволі мастила рани та місця навколо них, щоб Іванові сильно не щипало.

– Схоже, я став швидше зцілюватися.

– Схоже, – дівчина відповідала по одному слову, стискаючи свої милі тоненькі вилиці.

Несподівано Іван взяв її за зап'ясток, змушуючи поглянути на себе:

– Маріє, між мною та Аріадною нічого нема. Я не знаю, чому всі одразу подумали бозна про що.

Вона ненадовго затрималась, а потім обережно висмикнула свою руку, зморщивши чоло:

– Може тому, що ти сидів напівоголений в її кімнаті поряд з нею на ліжку? – емоції Марії взяли гору, тож вона не розрахувала й надто притиснула рану, від чого Іван смикнувся. – Пробач! – дівчина й сама злякалась, вона потрусила головою, щоб хутко викинути непотрібні думки й зосередитись на кропіткій справі.

– Аріадна всього лише хотіла подивитися на слід, що залишився на моєму плечі.

Провідниця на мить зупинилась і поглянула туди, де сказав Іван:

– Ти про слід від чоловічої руки? Почекай, але ж його раніше тут не було...? – в Марії злізли очі на чоло, вона роздивлялася обрис із червоних ліній, забувши про свою образу. – Іване, звідки він взявся?

– Несподівано виник декілька годин тому, – чоловік не хотів, аби Марія дулася на нього ще й через це, тож відповів одразу.

Дівчини отетеріла, як не сказати інакше, тепер в її погляді читалося неабияке хвилювання.

– Це – ненормально, Іване. Я ніколи не бачила, щоб через певний час після снів на тілі з’являлися якісь сліди. Треба якомога скоріше поговорити з «Колом долі».

Чоловік глибоко видихнув:

– Ми вже з ним поговорили. Точніше – воно зі мною поговорило і чітко дало зрозуміти, що або я зосереджуюсь на своєму призначенні, або мене повернуть для переродження.

Брови у Марії ледь не заплутались у волоссі, вона розтулила вуста, однак промовила тільки за пів хвилини:

– Іване, ти граєшся з вогнем. Чи не я тобі казала, щоб ти зосередився на своїй підготовці до місії вартових? Чи не я попереджала, що пхати свого носа туди, куди не треба – погана ідея?!

– Я нікуди носа і не пхав, ці сни з тим загадковим чоловіком самі почали мені снитися. А ставити купу запитань – логічно, коли ти чогось не розумієш. Ви ж з Ладом не пояснювали мені геть нічого. Ти сказала, що матимеш проблеми, якщо розповіси більше, добре, я не допитувався, пішов і розпитав ту, в якої не буде ніяких проблем. Тепер я знаю, що мене вбили, а саме – застрелили, через що зараз і боюся звуків пострілів. Знаю, що мені сняться незвичні сни. Знаю, що з моєю трансформацією не все гаразд, бо минуле життя постійно нагадує про себе. От сьогодні, я побачив чоловіка, з яким, виявляється, ми були знайомі. Навіть його ім’я вигукнув. Та й відділ поліції, де ми стояли, теж видавався мені знайомим, наче я там купу разів бував.