Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Аріелла Віндор

– Арія? Все гаразд? – дракон стояв у дверях кабінету.

Я підняла голову і огляділася, схоже я заснула прямо тут за столом. За вікном тільки-но сіло сонце.

– Ріхтер? – здивовано глянула на дракона. – Ти вирішив повернутися раніше? – уточнила у нього. Дракон насупився на мої слова.

– Ні. Я як і планував був відсутній майже два дні, – відповів Ріхтер, а сам прискіпливо оглядав мене.

– Два дні… – повторила тихо. – Не може бути!

– Арія, ти знову все забула? – з турботою запитав дракон.

Пройшовши в кабінет, він присів на край столу, чекаючи моєї відповіді. Сон як рукою зняло, я дивилася на дракона в усі очі. Як у нього це вийшло? Ніхто крім Віндорів не може увійти до цього кабінету. Хіба що магії роду зовсім не лишилося.

«Урос, ти тут?»

«Тут, де ж мені ще бути. А от що з тобою трапилося? Вже другий день намагаюся добудитися тебе і все марно!» – турботливо озвався дух, але з’являтися не став.

Хранитель на дракона не звертав уваги. А от мені дуже хотілося запитати у дракона, як він сюди потрапив? Але не можна, Ріхтер одразу про все здогадається.

– Ні, я пам’ятаю, – нарешті відповіла на запитання дракона.

– Тоді що сталося? – не вгамовувався дракон.

Якби ж я сама знала! Чому я проспала майже дві доби? Невже це все через брак енергії? Ні, не може бути.

– Я просто заснула! – навіть Ур не зміг достукатися до мене. Що ж тут сталося?

– Хочеш сказати, що ти тут проспала дві доби? – здивувався дракон.

– Лише півтори, – поправила Ріхтера.

– Знову мерзнеш? – помітив дракон, як я кутаюся у ковдру.

Нічого не відповіла, а лише почала збирати амулети у скриньку. Все рівно нічого корисного більше не знайшла, і накопичувачів тут не було. Дракон спостерігав за моїми діями і раптом вихопив один із амулетів.

– Звідки це в тебе?

Не одразу розгледіла амулет в його руках. А коли побачила, зрозуміла, що це той самий.

– Не знаю! – чесно призналася дракону. – Учора вдень я перебирала амулети. Знайшла його серед інших.

– Він твій? – здивувався Ріхтер.

– Ні. Я ніколи його не бачила. Я просто розглядала його і раптом заснула. Що не так з цим амулетом? – підняла погляд на Ріхтера.

– Він випромінює іншу енергію.

– Іншу?

– Так. Некромантську.

– Звідки у мене в будинку з’явився амулет некромантів? Це помилка?

– Ні, Аріє. Він випромінює погану енергію, мертву. І я не здивуюся, що проспала так довго ти саме через цей амулет. Ти його досить довго тримала у руках.

Мабуть я зблідла, якщо можна бути білішою ніж я вже була.

– Не знаю звідки він в мене.

Я розгублено подивилася у вікно де розгледіла лише сірі тіні від квітів, що росли під вікнами. І раптом я згадала. Згадала звідки взявся цей амулет!

– Я згадала, – подивилася на Ріхтера. – Якось навесні я наводила лад на подвір’ї, і під час прибирання знайшла амулет.

– У клумбі гортензій? – уточнив дракон.

– Так, – здивовано глянула на дракона. Звідки він знає такі подробиці?

– Тоді я не придала цьому значення. Просто забрала його до будинку, кинула до решти амулетів і забула про нього.

– Як давно він у твоєму домі?

– Десь півтора роки, – прикинула термін і з жахом подивилася на Ріхтера.

– Досить довго.

– Який у нього вплив? Що він робить?

– Не знаю. Амулети не моя специфіка. У мене є знайомий в Академії, який зможе розповісти про нього щось суттєвіше. А більше нічого дивного не відбувалося? – допитувався дракон.

З дивного – лише те, що ти сидиш у моєму кабінеті, в який тобі ходу немає, а все інше ніби звичайне. Але озвучити я це дракону не могла, тому просто похитала головою.

«Позбудься його!» – голосно вигукнув Ур, що я навіть підскочила від несподіванки.

Я здивовано глянула на Ура, який несподівано з’явився на столі.

– Позбутися амулета? – від несподіванки, питання я задала вголос.

– Ні, спочатку потрібно вияснити, для чого він. А поки що я поміщу артефакт у антимагічну сферу, де він буде безпечним для оточуючих, – повідомив Ріхтер.

«Ур?»

«Згоден, так буде безпечніше», – промовив Ур і без пояснень зник.

Схоже, Урос сьогодні не налаштований на розмови. Може хоч з драконом пощастить?

– Ти щось дізнався про трипатонів?

– Так. Ходімо, розповім за чашкою кави.