Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Ріхтер фон Варретт

Щось із нею було не так. Я сканував її усіма можливими методами, але нічого не бачив. Щось не давало мені бачити. Я був впевнений у цьому. Скоріше за все це її амулети.

У будинку було досить тепло, а вона вже декілька днів кутається у ковдру. І мовчить.

Як їй допомогти, якщо вона не просить про допомогу?! А допомога їй точно потрібна. Ну що ж, будемо розбиратися з проблемами по порядку.

– Я потрапив у королівську бібліотеку, і знайшов там цікаву інформацію, – поставив перед Арією чашку з кавою, за яку вона одразу схопилася. – Дуже цікава виходить ситуація. Щодо магії ти була права. Вони розривають ауру своїми пазурами, і годуються магією. А також підбирають всі магічні рештки. Але магії в тому світі досить мало лишилося, тому вони і нападають так зненацька, як тільки відчують її сліди. Але схоже трипатонів цікавить не сама магія, а лише якась одна складова магії, якою вони і живляться. І цю складову вони навчилися виділяти самі з рослин.

– Зі златника? – оживилася Арія.

– Так. І саме тому трипатони оселилися на цій рівнині і вони з неї нікуди не підуть.

– І знову треба починати все спочатку, – пожурилася відьмочка.

– Ні, не треба. Я сказав, що трипатони самі нікуди не підуть.

Відьмочка зацікавлено на мене подивилася.

– Я таки знайшов інформацію про те, як мої пращури вигнали трипатонів з континенту. Все виявилося набагато простіше. Потрібно лише показати їм, що є звір сильніший за них. От і все.

– От і все? Думаєш це так просто? Де ми візьмемо такого звіра?

Посміхнувся і подивився на Арію. Такою вона мені подобалася більше. Живою, зацікавленою, активною. А ще мені дуже подобалося її «ми».

– Арія, хто я по твоєму? – в очікуванні дивився на дівчину.

– Дракон, – розгублено відповіла відьмочка, ще не розуміючи до чого я веду.

– Арія, дракон це не просто назва ...

Подивився на її обличчя, на якому відобразилося розуміння моїх слів.

– Ти хочеш сказати, що можеш перевтілитися і розігнати трипатонів?

– Принаймні так було написано у книзі. І я сподіваюся, що це спрацює.

– Тоді чого ми чекаємо? – Арія піднялася на ноги але не встигла зробити і кроку, як схопилася за спинку стільця.

– Сьогодні ми нікуди не підемо, – швидко обійшов стіл, і підтримав відьмочку, за що отримав здивований погляд. Яка ж вона холодна. – Поки ти в такому стані, ми нікуди не підемо.

– Зі мною все гаразд, – уперто заявила відьмочка. – Можемо йти!

– Арія, я теж не проти перепочити, – зізнався їй. – Ці дні видалися досить насиченими і важкими, я спав лише години дві. До того ж зараз ніч. Як ти поночі зібралася викопувати златник?

– Виникли проблеми у бібліотеці?

– Ні. Проблеми виникли в Академії, тому мусив швидко все владнати.

– Добре, – обдумавши все, таки погодилася вона. – Златник вночі я і справді не викопаю.

Я дійсно був занадто втомленим. Проблеми в Академії забрали у мене багато сил, хоч я і здогадувався, що там не все гаразд. До речі!

– Арія, ти можеш поставити обмеження на просторову кишеню у якій зберігається Книга зіль?

– Обмеження?

– Так. По часу. Наприклад, п’ять годин на добу.

– Можу, – після певних роздумів підтвердила відьмочка. – Але ж в Угоді такого немає… Чи не буде ректор проти таких обмежень? – переймалася вона.

– Арія, повір, це буде на краще.

– Ріхтер, невже ректор дійсно весь цей час провів з Книгою? – здогадалася відьмочка.

– Так. І закинув справи Академії, тому це буде лише йому на користь.

– Але ж він може заявити про порушення угоди! – хвилювалася вона.

– Він не буде нічого заявляти. Але якщо хочеш, можемо внести корективи в угоду. Я маю право завірити все від його імені, – запевнив Арію.

– Добре, я поставлю обмеження, – після певних роздумів погодилася вона.

– А тепер відпочивати. Сподіваюся, дія амулета короткострокова, і завтра тобі буде краще.

Мене дуже турбував її стан, який і до цього був не найкращий, а тепер ще й погіршився під дією амулета. Вона ж вже ледь на ногах тримається. І як завжди вперта і горда!

***

Прийнявши в себе душ я зібрався до кімнати відьмочки. Так і знав, що не можна її лишати саму. Ох, потрібно було забрати відьмочку з собою в Академію. Але вона б нізащо не погодилася. Он навіть ключі не хотіла віддавати, довелося банально їх викрасти з її кишені. Відчуваю, що потрібно спочатку вирішити проблеми з її здоров’ям, а вже потім шукати рослину. Але ж хто мене послухає, якщо вона навіть не признається, що з нею відбувається.

А з відьмочкою не засумуєш. Он як вона швидко знаходить пригоди на свою голову. Не змогла потрапити у свої паралельні світи, так знайшла некромантський амулет. До речі про нього. Виклав його на стіл і оглянув прискіпливіше. Отже, тоді вночі Невіш шукав саме його. І щось я не вірю у те, що він випадково його загубив. Він навмисно лишив його на подвір’ї, щоб амулет впливав на Арію, а тієї ночі вирішив його перевірити, от тільки Арія знайшла його раніше.