Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Чоловіки весело розсміялися, і говорили типу як м'ясо може не лізти.

— Ну якби у вас було в міняю тільки м'ясо без солі й нічого, повторюся, більше нічого, то ви потім, потрапивши в цивілізацію, будете раді чому завгодно, окрім чудового м'яса.

— Але наш кухар просто чудово готує м'ясо, і воно буде з овочами та картоплею, — запевнив Генріх.

Принести ту саму печеню. Не сперечаюся, пахло воно просто дивовижно, але у мене скрутило живіт так, що я просто фізично відчула, що жодного м'яса. Мабуть це відобразилося на моєму обличчі.

— Запах дивовижний, а можна щось простіше, або тільки картоплю звідси.

— Хлопче, ти хоч поїж м’яса, тебе ж таким не годували.

Альфред із Генріхом їли печеню, я мляво колупала картоплю і гриби.

— Можете замовити собі щось інше, а то я буду поганим господарем, якщо моя гостя піде голодною і не задоволеною.

Я тільки злегка посміхнулася і стала вивчати підсунуте мені меню.

— Це прозвучить дивно, а можна мені вівсянку зі свіжими фруктами і просто фрукти. Відсутність солодощів і тістечок на тій планеті просто зводила мене з розуму.

За 10 хвилин перед мною стояла тарілочка вівсянки, дуже гарно прикрашена солодким сиропом і розсипом ягід. А поруч зі мною поставили вазочку з фруктами. Я подивилася на все це і зрозуміла, що комусь потрібно буде мене зупинити вчасно, а то об'їмся і ні куди потім не поїду.

Потім подивилася на Альфреда і Генріха, вони тільки злегка посміхнулися мені. Альфред уже наївся і просто сидів, дивився на всі боки.

— Такого задоволеного обличчя, побачивши вівсянку, я ще ніколи не бачив.

— А ви нічого не їжте, потім теж будете дуже задоволеним.

Кашу з'їла від сили на половину і подужала один персик.

— І це все?! — здивувався Генріх.

— Так. Просто далі мені буде вже зовсім не добре, а я не ворог своєму здоров'ю.

— Гаразд, — погодився він.

Я подивилася на годинник, що був у Альфреда, у нас була ще купа часу. Але я відчувала якесь занепокоєння. На столі швидко прибрали. Залишивши тільки фрукти і лимонад.

— Вас щось турбує? — запитав Генріх.

— Знаєте, я навчилася відчувати неприємності, поки жила на тій планеті.

— Корисна властивість.

— І ось зараз щось відчуваю, поки не можу зрозуміти що.

— Можу запевнити, з моїх людей вас ніхто не зачепить.

— Вірю.

Відпила лимонад і подивилася на Альфреда, він теж не поспішаючи попивав солодкий напій. У кав'ярню зайшло кілька чоловіків і сіли біля барної стійки. Потім зайшла ще група відвідувачів. Мабуть, досить популярне кафе.

— Дивлюся, у вас популярне кафе, — сказала я Генріху.

Він насупився і дивився на тих, хто увійшов, якось дивно.

— Взагалі, до сьогоднішнього дня ви двоє перші, хто зайшли в нього, крім моїх хлопців. А ось цих я не знаю.

— Нам пора, — тихо сказав Альфред і потягнув мене за руку.

На нас одразу направили зброю, але Альфред випередив їх і вистрілив першим. Як я зрозуміла, паралізуючим променем, щоб ні кого не вбити. Потім різко потягнув мене за собою і пригнув, закривши собою.

Кілька хлопців із байкерів прикрили нас і допомогли вибратися з пастки. Нас посадили на байки і ми поїхали геть звідси.

— Солоденька, куди вам? — запитав чоловік, у якого я опинилася за спиною.

— У готель.

Дістала з кишені візитку і показала йому, як добре, що я її прихопила.

— Зрозумів.

— Дорогуша не відставай, — крикнув він іншому байкеру.

Потім, як я помітила, байкерів із нами поїхало чоловік шість.

— А як же Генріх та інші?

— Впораються, а от тобі краще не бачити, що хлопці з ними зроблять. Ще ніхто не наважувався гадити на нашій території. Це небезпечно для життя, — мило додав він. — А твій хлопець не промах, раз став прикривати тебе. Або він тобі не хлопець, а просто охорона.

— Мій хлопець, — запевнила я його і сама собі посміхнулася.

Коли приїхали, він сказав Альфреду.

— Солоденький бережи її, за неї варто вбити.

— І я вб'ю, якщо буде потрібно, — серйозно заявив Альфред.

Я одразу підійшла до нього й обійняла, тихо сказала:

— Не злись за звернення.

— Байк ми твій повернемо в прокат, — сказав один із хлопців.

— Дякую.

Хлопці поїхали, а ми пішли в готель. Одразу роздягалися і пішли в душ. Альфред одразу перевірив, що мене не зачепили перші постріли. Я тільки усміхнулася і перевірила його, що і він цілий. Ми поцілувалися. Через кілька годин зателефонувала королева.

— Ти ціла? — із хвилюванням запитала вона.