Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Аріадна сиділа на своєму ліжку, підігнувши ноги, й майже не зводила очей з мобільного телефону. Так, тепер в неї був мобільник. Придбала одразу після того, як Олекса залишив їй номер свого. Вона не пам’ятала, як в минулому житті, навіть миючись в душі, не розлучалася з тим гаджетом, зате після мандрівки до примарного міста відчувала в собі значно більше людини, а не виключно вартової.

Щоправда, гроші вартовим не платили, як звичайним людям, проте за їхню роботу вони отримували дари у вигляді матерії, яка могла трансформуватися у те, що вартові самі побажають. Звісно ж, без перебільшень чи хитрощів. Аріадна хотіла обрати мобільний самостійно, а не просто уявити й отримати, що перше на думку спаде. Допомоги попросила в Алара. Він по-доброму, як в минулі часи, трохи поглузував з неї, мовляв, у свинячий голос вартова надумала телефон придбати, раніше – майже не сприймала їх, тільки магією користувалася. Та, схоже, один перевертень дещо змінив її пріоритети.

Олексі написала перша саме Аріадна, власне, як і обіцяла, хоча на цей крок жінка наважувалася аж три дні. І її це помітно дратувало, адже вона геть не звикла відчувати таку дивну невпевненість. Та що там говорити, Аріадна завжди просто брала і робила, що вважала за потрібне, не роздумуючи, хто і як до того поставиться. Але зараз… зараз все стало зовсім інакшим.

Чоловік відповів майже одразу і вона перевела нарешті подих, бо в неї тоді прямо декілька краплинок поту на чолі від напруження виступило, поки натиснула «надіслати повідомлення». Аріадна не могла знайти відповідь на питання, чому так нервує, коли мова йде про Олексу, і річ не в тому, що він – один з наймогутніших перевертнів на землі. До речі, цей страх остаточно минув після їхнього третього побачення, коли Рудий її… поцілував. Бідолашна Аріадна, вона ледь свідомість не втратила від сили та гостроти відчуттів, які охопили її, як тільки Олекса торкнувся своїми вустами жіночих вуст. Підлога так і попливла під ногами, а дихати стало тепло, бо повітря просто за мить дивовижним чином нагрілося. В обіймах Олекси мужність та войовнича готовність, ніби засинали, а натомість прокидалося цікаве бажання довіритись йому, пригорнутися дужче, пізнати більше, пірнути у відчуття ще глибше…

Вона й сама не очікувала, що в ній може пробудитися зваблива жіночність, яка раніше точно не була притаманна вартовій, Аріадна – в першу чергу захисниця, що чудово володіла своєю зброєю. А тут прийшла після побачення з рум’янцем на щоках, почервонілими вустами й незвичним блиском в очах, про ту зброю і забула давно. Ні, їй зовсім не хотілося почуватись слабкою чи щоб Олекса захищав її, але з ним гострий язик Аріадни, ніби обирав на власний розсуд іншу мову, а норов засинав на певний, лише йому відомий, час. Рудий подобався вартовій, і з кожною наступною їхньою зустріччю ця симпатія дедалі зростала.

Чи бентежила її ця незрозуміла сила тяжіння? Ще б пак. Заплющити очі на їхню незвичну пару з вартової "Кола долі" й могутнього на весь світ перевертня, було складно. Подібних прикладів Аріадна не знала, не наважуючись запитати про це Кола прямо. Однак між нею та Олексою дійсно міцніло щось досить потужне, чого вони й самі поки до кінця не усвідомлювали.

Та певні події таки внесли свої корективи в їхні життя. На іншому боці нашої країни один прадавній рід перевертнів залишився без свого ватажка, а та, кому і належало стати головною, тільки нещодавно увійшла в силу й почала перетворюватись. Їй складно було свої вміння опановувати, не те щоб керувати цілою зграєю собі подібних. Тож допомоги попросили в Олекси, аби він ту дівчину навчив усього, що знає сам, та попіклувався про інших перевертнів. За декілька тижнів Рудий відбув у своє далеке відрядження, домовляючись з Аріадною щодня зідзвонюватися, проте вже декілька днів жодної звістки від нього не надходило.

Звичайно Аріадна хвилювалася, проте нав’язуватись теж не хотіла. В нього там важливі справи, вона розуміла це і з повагою ставилася до його обов'язків.

А сьогодні вранці вона вкотре зробила дещо, чого, власне, не робила відколи стала вартовою – купила сукню. Цього разу Аріадна попросила вже Еріку допомогти їй з вибором, адже взагалі в тому нічого не тямила. З мобільником було набагато простіше, ніж з темною коктейльною сукенкою, що чудово підкреслювала неймовірно гарні та стрункі ніжки вартової.

– Якщо на нас хтось нападе, я в цьому не те що відбиватися не зможу, я і кроку не ступлю! – Аріадна вертілась напроти дзеркала, осмикуючи сукню та стаючи на пальці ніг, аби уявити себе на підборах.

– З тобою поряд буде Олекса, на хвильку, наймогутніший перевертень, а ти переймаєшся бозна за що, – Еріка прибрала її руки від низу сукні та потягла трохи за плечі, щоб Аріадна випросталась.

– Вона занадто коротка, мені здається, що я схожа на шльондру! – Аріадна це надто голосно промовила, бо всі люди, що знаходилися неподалік, миттєво зупинили на ній свої погляди. Продавчиня розтулила рот від обурення, вона майже пів години рекламувала одежину жінкам, а вартова посміла так образити цю гарну й витончену сукню.

Аріадна усміхнулася, повертаючись зі своїх ранкових спогадів. Вона підійшла до шафи, дістала звідти власний самостійний подарунок і знову приміряла його. Дзеркала в повний зріст в неї не було, тож довелось роздивлятися себе по частинах у невеличкому люстерці.

– Гарно. Мені подобається.

Вартова смикнулася і розвернулась до Лада, мав побратим одну погану звичку – приходити до неї без попередження. Вона зітхнула та склала руки в боки:

– Гадаєш, не надто відверте?