Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Лад ще раз мазнув по ній поглядом:

– Зважаючи, для якої тобі мети.

Та в тому то і річ, що Аріадна й сама до пуття не розуміла, для якої. Вона помотала головою і підійшла до шафи, дістаючи звідти свої чорні штани.

– Від Олекси так нічого й не чутно?

– Ні, – вартова намагалася промовляти врівноважено, ніби їй байдуже до того, проте Лада обдурити непросто, він свою сестру надто добре знав.

– Ти ж можеш і сама навідатись до нього, чого не використаєш власну магію?

– Нащо це? В нього багато справ, мабуть, ніколи відповідати. Я не заважатиму йому.

– Гаразд. А якщо я скажу, що він… повернувся?

Крізь Аріадну, ніби гарячий промінь промайнув, вона застигла, тільки вії кліпали швидко. Аріадна нічого не відповіла, розвернулася і попрямувала до дверей, проте Лад її миттєво зупинив:

– Сестро, завжди! Ти маєш дещо знати, я тому і хотів, аби ти сама все з’ясувала, – Лад почекав, поки вона поглянула на нього. – Олекса повернувся не один…

У Аріадни вигнулась брова:

– В сенсі, він повернувся не один?

– З ним прибула і та дівчина, якій він мав допомогти.

Тепер у вартової злетіла до пари й інша брова:

– Он як? Цікаво, навіщо? Хіба їй отак просто можна залишати свою зграю? Чи, може, щось трапилось?

Лад знизав плечима:

– Ну, принаймні вони не виглядали так, ніби щось трапилось. А там краще поговори з Олексою сама.

Аріадна хутко переодягнулася та перемістилась до будинку Рудих. Вона повільно провела по ньому поглядом, перебираючи пальцями повітря. Вартова нервувала, бо не була впевнена, чи правильно вчинила, прийшовши без особистого запрошення. Але їй хотілося побачити Олексу, вона за ним скучила, хоч зізнаватись у тому навіть собі не бажала, запевняючи, що всього лише хвилюється за нього. Чомусь звістка про повернення Рудого в товаристві незнайомки не жарт напружувала та дратувала, Аріадна не звикла такого відчувати й не розуміла, що з тим всім робити.

Надворі давно стемніло, проте світло в будинку перевертнів не горіло. Його батьки й досі подорожували, вирішивши продовжити відпустку, а бабуся з дідусем вже напевно відпочивали.

Може Лад помиливсь? Не схоже було, що Олекса повернувся. Відчути його Аріадна не могла через особливу магію Рудих. Але це його вона відчути не могла, інших перевертнів – запросто. Якщо Лад бачив Олексу разом з тією дівчиною, то… Аріадна миттєво зосередилася та налаштувала свої магічні чуття, за декілька секунд вони вказали їй на стежку в лісі за два кілометри звідси. Вартова не гаяла часу й швидко перемістилась туди, де вказала її магія.

Не встигла Аріадна цілком матеріалізуватися, як одразу була помічена. Олекса спочатку придивлявсь, адже й подумати не міг, що зустріне її тут. Проте коли впевнився, що то дійсно вона, мерщій підскочив:

– Аріадно? Що ти тут робиш? – його міцні долоні обхопили жінку за плечі, на вустах перевертня сяяла мила усмішка, здається, він щиро зрадів їхній зустрічі, хоча і геть несподіваній.

– Лад сказав, що ти повернувся, а оскільки останніх два дні ти нічого не давав про себе знати, я вирішила навідатись і перевірити, чи все гаразд, – Аріадна зловила себе на думці, що їй би хотілося обійняти Олексу, відчути не тільки його сильні руки, а й стан. Проте до них наблизилась та, завдяки якій, власне, вона їх з Олексою і знайшла.

– Вітаю. То ти – справжня вартова «Кола долі»? – на Аріадну витріщилися два зелених ока. Незнайомка дивилась на неї, мов на ще одне диво світу. На вигляд їй скидалось років до двадцяти. Вона була нижче за вартову, мала трохи бліду шкіру і довге, ідеально пряме, темне волосся. Невеличкий рельєф м’язів і те, як загорілися її очі, нагадали, ким вона є.

– «Ні, не справжня, вигадана!» – однак вголос Аріадна стримано промовила:

– Так. А ти хто?

– Оксана, головна вовчиця у зграї перевертнів полісся. Рада нарешті познайомитися з тобою, Аріадно, – вона свого в’їдливого погляду не відводила від вартової ні на мить.

– Навзаєм, – Аріадна не могла збагнути, чому в неї мороз шкірою ковзав, коли ця Оксана вимовляла її ім’я.

Несподівано дівчина поклала свою руку на спину Рудого і сказала так впевнено, наче робила це купу разів:

– Олекса мені багато розповідав про тебе.

– Та невже?

– Так, говорив, що ти досить гострослова.

– Ну, якщо Олекса так говорив, – Аріадна поглянула на чоловіка і відійшла, його долоні миттю впали з її плечей. Він дивився на неї спантеличено, Олекса чудово бачив, що Аріадна сердиться, однак не розумів, чого саме.

– Гаразд, я впевнилась, що з вами все добре, тож мені час повертатися до своїх справ.

– Почекай, – Олекса знову до неї підійшов. – Може хоч на філіжанку кави зазирнеш? Чому ти так швидко тікаєш? Ми ж тільки побачились.

Та не встигла Аріадна і рота розтулити, як Оксана її хвацько перебила:

– Перепрошую, Олексо, але ти обіцяв мене сьогодні зі своїми батьками познайомити, я мріяла про цю зустріч, відколи дізналася історію перевертнів.