Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Його батьки подорожують, їх немає тут, – Аріадну дедалі більше дратувала ця нова знайома, в неї мимоволі стиснулись кулаки, проте жінка намагалася стримати свої емоції, що досить рідко робила взагалі.

– А ми по відеозв’язку познайомимося. Це не проблема.

– Оксано, батьки зачекають. Ми й так раніше прибули, ніж планували. Пропоную ось що: ти приймеш душ, розкладеш речі, перепочинеш з дороги, своїм зателефонуєш, аби ніхто не хвилювався, за годину повечеряємо та подзвонимо вже моїм батькам, гаразд?

В Аріадни, наче камінь с плечей скотився, їй кортіло підскочити до Оксани та крикнути: «Ага! Викусила!», але цього разу вона дала відсіч мовчки, самим лише поглядом.

Дівчині відверто не сподобалася пропозиція Олекси, вона гнівно зиркала на задоволену Аріадну, не знаючи, що тепер і вигадати.

 – Ходімо? – Олекса по черзі поглянув на дівчат.

 – Так, – Аріадна стала поряд і нарешті усміхнулась чоловіку у відповідь. Та не встигли вони зробити й кроку, як очі в Олекси запалали червоним, він різко розвернувся, ніби до чогось прислухаючись. Оксана слідом загарчала, немов у передчутті небезпеки. І Аріадна теж відчула ту небезпеку, гіркий присмак неочікувано пробрався до її рота, геть невідомий присмак, вона не могла збагнути, звідки він взявся так раптово. А потім вартова побачила темний зухвалий туман, від якого віяло страшенною загрозою та спустошенням, Аріадна такий вперше в житті бачила. Олекса, схоже, також.

– Що воно таке? Що ти відчуваєш? – вартова спостерігала за обличчям перевертня, аби зловити його емоції.

– Не знаю… Це щось… щось вкрай дивне. Я з подібним ще не стикався.

І тут пролунало довге лячне гарчання, потужний рев, від якого волосся дибки стало. Воно знаходилось досить далеко, але відлунням розійшлося скрізь.

– Це істота? Ти бачиш її нутро?

– Це декілька істот, Аріадно. І все, що я відчуваю стосовно них – це лють і бажання роздерти… роздерти людей… – на останньому слові Олекса поглянув у її очі, вони одразу ж зрозуміли один одного, чоловік скинув свою сорочку, за мить обростаючи рудою шерстиною, а вартова вихопила кинджал. Та Оксана, здається, второпала все ще раніше, вона вже обернулася на вовкулаку і з гучним гарчанням кинулася в той бік, звідки линув туман.