Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Бар’єр почав говорити. Голос був глухим і лунав по всьому залу.

— Ти не здатний бути лідером, Невілл. Ти лише тінь того, ким ти міг би стати. Ти не впораєшся.

Невілл відчув, як його серце пропускає удар. Він намагався відвернутись від образу, але його ноги, немов, були прикуті. Все, що він коли-небудь відчував — страх, невпевненість, провину — тепер стояло перед ним у повній мірі. Він намагався боротися з цим, але не знав, як.

Але потім, поруч, він відчув її руку. Полумна м’яко торкнулася його плеча. Вона була поруч. В її дотику не було страху. Той факт, що вона була тут, з ним, наповнив його силою. В її очах була не просто підтримка — була віра. Віра в нього. Віра, яку він давно втратив сам. Вона нічого не сказала, але її присутність була ясним відповіддю.

Невілл глибоко вдихнув. Його погляд залишився на Полумні, і щось у його душі змінилося. Він відчув, як його внутрішній бар’єр руйнується. Він не був один. І, можливо, цього було достатньо.

— Я не один, — тихо сказав він, і з кожним словом бар’єр почав тьмяніти, зникати. Полумна лише кивнула, і коли бар’єр остаточно зник, вони опинилися перед залом, який тепер наповнився світлом.

Це було не тільки випробуванням їхньої сили, але й випробуванням їхніх відносин. І Невілл зрозумів, що їхній зв’язок з Полумною був достатньо міцним, щоб подолати всі перепони.

Всередині руїн було порожньо та холодно. Полумна йшла попереду, її кроки були легкими, але Невілл помічав, як вона час від часу оглядалася на нього. Це було дивно, адже в її очах був світло — таке ж світло, яке він відчував у собі, коли вони разом долали бар’єр.

Вони рухалися далі, коли перед ними раптово виникла фігура — світиться силует, який, здавалося, був частиною самої магії цих руїн. Але фігура була реальною, вона заговорила:

— Щоб знайти те, що ви шукаєте, потрібно пройти через випробування серця. Вірте в те, що ви відчуваєте.

Полумна подивилася на Невілла і підійшла до нього. Він був готовий до наступного кроку. Але цей крок вже не був лише до таємниці руїн — це був крок, який вів їх в невідоме. В те, що вони обидва могли відчути, але ще не усвідомили.

— Разом, — сказав Невілл. — Ми все зробимо разом.

Полумна подивилася на нього, і в її очах промайнуло щось нове. Це було більше, ніж просто визнання. Це був момент, коли два серця могли відчути силу одне одного.

Вони взяли один одного за руки і зробили перший крок.