Читати книгу - "Фактологія"

І для моєї мами, і для мене це теж було дивом. Це була чарівна машина, бо того самого дня мама сказала: «Дивись, Гансе, ми завантажили брудну білизну й усю роботу виконає машина. А ми можемо піти в бібліотеку». Ми завантажували в машину білизну, а звідти отримували книжки. Дякую тобі, індустріалізаціє, дякую, сталепрокатний верстате, дякую, електростанціє, дякую, хімічна промисловосте. Дякую вам за те, що дали мені час читати книжки.

Два мільярди людей сьогодні мають достатньо грошей, щоб користуватися пральними машинами, а в мам є достатньо часу, щоб читати книжки, тому що майже завжди прати доводиться саме матерям.

Факт-запитання № 12

Скільки людей у світі мають доступ до електроенергії?

 А. 20 %.

 Б. 50 %.

 В. 80 %.

Електроенергія є основною потребою, а це означає, що в переважної кількості людей — майже в кожного на щаблях 2, 3 й 4 — вона вже є. Проте лише одна людина із чотирьох обирає правильну відповідь (повні дані за країнами шукайте в додатку). Як завжди, правильна відповідь є найпозитивнішою: у 80 % людей так чи інакше є доступ до електроенергії. Постачання часто буває нестабільним, живлення часто вимикають, але світ рухається до повного забезпечення електрикою всіх людей. Одне урочисте підключення за іншим. Будинок за будинком.

Але будьмо реалістами щодо того, на що сподіваються 5 мільярдів людей, які досі перуть речі руками, і що вони ладні зробити, аби досягти вищого рівня. Вірити в те, що вони сповільнять своє економічне зростання, буде нереалістично. Вони хочуть мати пральну машину, електричні лампочки, пристойну каналізаційну систему, холодильник, щоб тримати їжу, окуляри, щоб добре бачити, якщо поганий зір, інсулін, якщо захворіли на діабет, і транспорт, щоб поїхати у відпустку з родиною. Так само, як робимо ми з вами.

Якщо ви самі не хочете забути про це все й почати прати джинси та простирадла вручну, то чому вважаєте, що вони цього мають хотіти? Замість шукати винних і сподіватися, що вони візьмуть на себе всю відповідальність, ми маємо розробити реалістичний план, що допоможе подолати серйозну загрозу для планети, викликану зміною клімату. Нам слід докласти зусиль, щоб винайти нові технології, які дозволять 11 мільярдам людей жити так, як прагнуть усі люди. Так, як живуть на щаблі 4, але з мудрішими рішеннями.

Так хто ж винний?

У тому, що не вистачає досліджень захворювань найбідніших людей, не винні ні боси, ні члени правління, ні акціонери. Яка користь із того, що ми тицяємо в них пальцями?

Так само нам варто не звинувачувати медіа у брехні (здебільшого вони не обдурюють) або у спотворенні світогляду (так, вони цим займаються, але переважно ненавмисно). Варто протистояти звинуваченням експертів через те, що вони занадто багато уваги приділяють власним інтересам і неправильно розуміють світ довкола (саме це вони й роблять, але часто з добрими намірами). Насправді варто утримуватися від будь-яких звинувачень на адресу однієї людини чи групи в будь-чому. Проблема в тому, що коли ми знаходимо (чи радше призначаємо) собі ворога, то припиняємо думати. Правда набагато складніша. Здебільшого корінь проблеми сягає багатьох різних взаємопов’язаних сфер — системи. Якщо справді хочете змінити світ, вам доведеться зрозуміти, як саме він працює, і позбутися думки, що комусь можна за щось натовкти пику.

Фактологія

Фактологія — це усвідомлювати своє бажання знайти цапа-відбувайла й пам’ятати, що перекладання на когось провини часто засліплює, не дає бачити інші можливі пояснення та блокує здатність попереджати появу схожої проблеми в майбутньому.

Щоб контролювати інстинкт провини, не шукайте цапа-відбувайла.

Шукайте причини, а не злодіїв. Якщо щось іде не так, не шукайте людини чи групи, на яких можна спихнути провину. Вам доведеться прийняти, що погане може траплятися навіть тоді, коли ніхто не планував заподіяти шкоди. Замість того намагайтеся зрозуміти численні взаємопов’язані причини або систему, щоб знайти розв’язання.

Шукайте систему, а не героїв. Коли хтось стверджує, що певні досягнення сталися завдяки одній людині, подумайте, чи могли б вони відбутися без дій цієї людини. Довіряйте системі.

Розділ десятий

Інстинкт терміновості

Як прагнення «зараз або ніколи» блокує шляхи й розум

Затори дорожні й розумові

Якщо це не заразно, чому ви вивезли своїх дружину й дітей?» — запитав мер Накали, сидячи за своїм робочим столом і дивлячись мені прямо у вічі. За вікном виднівся захід сонця, від краси якого перехоплювало подих. Над містом, у якому мешкало сотні тисяч людей, котрих обслуговував лише один лікар — я.

Декількома годинами раніше я повернувся до міста з бідної прибережної місцевості на півночі, яка називалася Мемба. Там я провів два дні, намагаючись трохи не голими руками діагностувати сотні пацієнтів із жахливою незрозумілою хворобою, через яку в них за кілька хвилин повністю паралізувало ноги, а деякі пацієнти, що перебували в особливо важкому стані, узагалі осліпли. Мер мав рацію: я не був на 100 % упевнений, що це не заразно. Попередньої ночі я так і не лягав: занурився в медичні посібники, поки нарешті дійшов висновку, що симптоми, із якими мені довелося зіткнутися, ніде не описано. Я й так здогадувався, що це була дія якоїсь отруйної речовини, а не щось інфекційне. На жаль, я не міг бути цілком упевненим, тож попросив дружину взяти дітей і виїхати з Мемби.

Не встиг я дібрати слова для відповіді, як мер продовжив: «Якщо ви вважаєте, що це може бути заразним, я маю вжити заходів. Щоб уникнути катастрофи, треба зупинити захворювання й не дати йому досягти міста».

У голові мера вже розгорнувся найгірший сценарій, який одразу перекинувся на мою голову.

Мер був людиною дії. Він підвівся і сказав: «Чи треба наказати військовим поставити блокпости й зупиняти автобуси, що йдуть з півночі до міста?».

«Так, — відповів я, — думаю, це слушна думка. Вам справді потрібно вжити заходів». Мер пішов віддавати накази.

Наступного ранку, коли над Мембою зійшло сонце, 20 жінок із наймолодшими дітьми вже не спали. Вони стояли на дорозі й чекали на автобус, який мав відвезти їх у Накалу на базар, де вони продавали свої товари. Коли вони дізналися, що автобуса не буде, то пішли на берег