Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

- Лученко, вибирайте вирази, - суворо сказав Гудима.

- Хіба за тобою ще ні! – голосно промовив з місця Кабак, і всі засміялися.

Але Діну це не збентежило. Вона суворо дивилася на Кабака.

Він сидів трохи розвалившись з рукою в гіпсі на перев'язі, Поруч із ним маячила нова його подружка першокурсниця Олена.

- Тому що відшила тебе..., - сміливо заявила Діна. - Він збиває дівчат з пантелику. Він заводить із ними знайомства, «крутить романи» і кидає. Через нього одна дівчина вже зробила аборт!

Шум здійнявся такий, що Петро Лантух закалатав у дзвіночок.

- Ні, вона не наша, заводська, але все ж таки, - пояснила Діна. - Тобто - аморальні вчинки очевидні.

- А ти доведи! – крикнув Кабак.

- Ти хочеш, щоби всіх дівчат сюди покликала?

Збентежений сміх і вигуки в залі знову змусили Гудиму просити про дотримання тиші.

- Лученко, давайте по суті, - попросив Гудима.

- А я й говорю по суті. Крім того, він поширює антирадянські погляди, цинічно відгукується про комсомольські заходи, ухиляється від участі в них. Наприклад, не був на демонстрації. Так?

- Я хворів! – вигукнув Кабак.

- Ха! А довідка де?

Не зважаючи на шум, зібравшись із духом, Діна сказала:

- Загалом, закінчуватиму. Провина комсомольця Стаса Праченкова викликана нахабною та безпардонною поведінкою Кабака.

- Що ти пропонуєш, Діно? - запитав Лантух.

– Я пропоную не виключати Праченкова з комсомолу, залишити. Дати йому випробувальний термін. Ми тут уже домовилися... Ось, Олександра Гольц береться підтягти його по навчанню. А далі... Згодом, товариші, треба розібрати на зборах комсомольця Кабака.

- Товаришу Лученко, дякую! – промовив Лантух. - Отже, я пропоную поки що оголосити догану комсомольцю Праченкову. Все-таки бійка була, це дуже важливо. Не просто догана, а із занесенням, як то кажуть...

- Я виправлюся, - пообіцяв Праченков, похилившись головою.

— А щодо комсомольця Кабака — сигнал уже не перший... Займимося.

Слово взяв викладач Гудима.

- І непогано б вам, Праченков, подумати про навчання. Ліквідувати заборгованість, перейти на передові позиції. Брати участь у громадському житті. Зайнятися самоосвітою. Ось, почитайте номер журналу «Здоров'я» про шкоду надмірного вживання алкоголю. Або ось, хоч би, прочитайте оповідання «Онук сталевара» нашого автора Михайла Старицького... У цьому оповіданні яскравий приклад виправлення юнака Пояркова. Так, так, почитайте, у нашій бібліотеці допоможуть знайти цей твір... І тоді перед вами буде гарний приклад...

Коли всі виходили з будівлі на вулицю, що шуміла жовтими кленами, Саша Гольц зашепотіла подрузі «ти виступила блискуче», але в голові у Діни крутилися слова «твір... автора Михайла Старицького».

Щось було ніжно знайоме у всьому цьому. І тривожне водночас.

Біля входу за колоною виявився Кабак та його нова пасія. Кабак стояв гордо, виставляючи загіпсовану руку. Він зневажливо сказав Діні:

- Я що, тобі на мозоль наступив чи тобі танок потрібен?

- От якби ти був не таким жеребцем, яким є, я б і слова проти не сказала. А зараз йди своєю доріжкою. Я про тебе такі чутки розпущу, що жодна дівчина більше не підійде, - уїдливо казала Діна.

Вона хоробро стояла перед двометровим спортивним Кабаком, у її чорних очах була така сила, щось дещо розгубився.

Діна була дуже вродлива і подобалася Кабаку. Але вона була іншою, і він не знав, як до неї підступитися.

- Подумаєш, - тільки й промовив він і пішов у супроводі своєї подруги.

Саша Гольц стояла поряд з Стасом Праченковим.

- Ну, Стасе, з тебе могорич!

- За що? За те, що ти мене розпинала там?

- Та не мені! Діні Лученко. А то був би завтра за бортом життя.

***

В театрі на прогоні п'єси Діна сиділа в третьому ряду і час від часу кидала погляди праворуч. Там за освітленим лампою столом сиділи режисер та його помічник.

На сцені була декорація кімнати, у вікнах якої виднівся квітучий садок.

Діна чекала на продовження репетиції з деяким хвилюванням, адже головну роль у п'єсі «Платон Кречет» грав її чоловік Олексій Лученко...

...Ось на сцені з'являється чоловік з акуратно зачесаним назад волоссям і оглядає кімнату, помічаючи в ній дівчину, яка самотньо стоїть у кутку.

Чоловік швидко підходить до неї.

Платон. Лідо! Як я радий… Ти прийшла до мене. Я ніколи, чуєш, ніколи не зможу віддячити тобі…

Ліда. Ні… Ні, Платоне… Це неправда.

Платон. Як неправда?

Ліда. Я прийшла до вас, востаннє. Їду на Урал... назавжди.

Платон. Ліда…