Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Коли я зайшов до класу, все було нове. Парти блищали лаком, на стінах висіли кольорові букви, а на дошці — написане крейдою слово, яке я ще не вмів читати.

А потім увійшла Вона.

Вчителька.

Вона усміхалася так, ніби ми вже давно знайомі. І пахла лавандою — не сильно, а легко, як мамина подушка після прання.

— Доброго ранку, діти, — сказала вона. — Мене звати Марія Андріївна. І ми з вами будемо разом відкривати світ.

Я сів за парту й уважно дивився, як вона бере білу крейду і починає писати на дошці. Її рухи були плавними, майже музичними. Літери з’являлися одна за одною, як маленькі дива. Кожна — ніби двері. У казку. У знання. У мене самого.

Мама казала, що в школі головне — вміти слухати. Але я не просто слухав. Я ловив кожне слово. Бо голос Марії Андріївни був спокійний і теплий — ніби какао в дощовий день.

У перерві я хотів бігти до мами й сказати їй:
— Знаєш, я думаю, мені тут сподобається.

Але знав: ще трохи — і вона сама це побачить у моїх очах.