Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

НІНА

Може, я, як каже мій тато, трохи захопилася, але дуже хотілося незвичного затишного свята для трошки більше, ніж сотні гостей. Ресторан, який дядько Рома знайшов, ми замовили на весь день під весільний банкет. Щоб був порядок, довелося розробити правила й ознайомити з ними  гостей з самого початку.

Правило перше: всі говорять лише українською. Є дозволена лайка – а є заборонена. Сказав щось іншою мовою чи увернув погане слівце – штраф. Гроші – в казну молодят. Найбільше розорився не батьків друг із Саратова, який після двадцять п’ятого жінчиного (а вона – з Житомира!): «Слово скажеш, я тебе уб’ю!» основні українські фрази: «Подайте он ту страву!», «Гірко!», «Дякую!», «Не зрозумів»  вивчив. Без копійки в кишені додому з весілля повернувся дядько Петро з Броварів, бо лаявся гірше чоботаря.

Категорія «побажань від душі», починаючи  з «дай Бог тобі жити на одну зарплату», продовжуючи  «трясця твоїй матері», «шляк би його трафив» до «хай йому грець» та «іди під три чорти» є сталими виразами і, якщо їх вважати лайкою, то  скромною, тому для вираження експресії – корисною.  Половина гостей все одно не розуміла значень деяких слів, тому сильно не парилася. Ото й добре, що не всі знали, що  «трясця» означає хворобливий стан лихоманки, «шляк» – це «удар» або «інсульт», а «грець» означає дивні рухи, які трапляються у людей під час епілептичних нападів. Коли у доволі солідного Кирила Гнатовича ложка тричі підряд впала, він озирнувся, побачив, що я  дивлюсь і чекаю його віртуозного матюка, бо я чула, як він сварився по телефону, коли  ходив за тинок (там зона «можна лаятися» була, бо пар же ж спустити треба), він згадав культурне «та нехай їй грець!»    Якщо раніше чоловік троюрідної сестри батька Дарини ( ох і язиката тітка, весь час по телефону  з кимость триндить, і головне - ні про що) постійно затикав їй рота різними гидкими словами й вона на них ніяк не реагувала, то тепер  при фразі  «щоб в тебе пір’я в роті поросло» ротяка тітки Дарини закрилася, а телефон зник у якійсь невидимій кишені. Не надовго, але  все ж подіяло  художнє прохання помовчати.

У ресторані вай фай був, тому дехто, кому нічого було робити, засумували між двадцятою й двадцять першою чаркою, в інтернеті назбирали смішних лайок, на кшталт,  «а щоб твоя  дружина з кумом повелася та дупа по шву розійшлася»; «тиць-пердиць по-руські здрасті». І коли вже (традиція така) дійшов час до бійки, що не поділили, не знаю, то виклик виглядав так:

—    Пан хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі?

Коментарі від споглядальників  були не менш колоритними:

—    Не псуй фасад,  заціди в зуби…

—    Та за патли його й в пику!

Я навіть розгубилася. Танька допомогла:

—    Хто почне битися першим, штраф  сто баксів і екстрений вивіз тіла додому!

Битися якось передумали, слава Богу! Все пройшло без ексцесів.

Правило друге: дрес-код.  Збиралися, як на бал-маскарад - більшість поприходили у вишиванках. Яскравий парад – випєндрьож ніхто не відміняв, але ж  як цілісно прикольно виглядало.

Правило третє -  меню виключно національне українське: борщ з пампушками, голубці, деруни, вареники  з капустою та грибами, налисники з сиром та маком, карасі у сметані, запечені карпи, домашня ковбаса,  солоні огірочки, помідорчики, салатики. І все це під  горілку, настоянки, квас та компоти.

Правило четверте: пісні – лише українські, застільні, переважно дибільні, але що вже поробиш. Репертуар Дідзьо та Сердючки – у фаворі.  Я була вражена, але пісню «Я і Сара» вивчили навіть ті, хто її до цього не знав. І я теж! І дядько з Саратова. Бо це пісня з категорії «раз почуєш - сама влізе в голову і хрін звідти видряпаєш».  Ансамбль мені  сподобався, солісти також, талановиті люди  з  гумором. До сутінок співали вони, потім увімкнули  караоке – гості самі почали розважати себе власним співом. Татові солідні  віп-гості  таке витворяли, що молодь просто пішла відпочивати у куточок і дивитись, як можна, але навряд чи так само вийде.

А ще нам пощастило з тамадою. Тамада Лариса – ходяча енциклопедія українських колоритних  конкурсів. Тітка п’ять років пропрацювала у дитячому садочку й десять – у школі. Розважати різний, включаючи «стрьомний», контингент уміє! Що вона тільки не чудила. Найбільше зацінили конкурс «Хто більше наліпить вареників?» і його сіквел (у кіно це продовження) «Хто більше їх з’їсть?» Неочікувано переміг у поїданні не найбільший гість,  а худючий  татів двоюрідний брат Іван.  Любить мужик вареники, а жінка давно не робила. Пішов у відрив, виграв пляшку шампанського, почав відкривати, половина водограєм випльоскалася. Дружина його ледве не розідрала. Дивовижні стосунки у подружжя, в народі звуться «любов неземная».

—    А зараз буде конкурс  «Танці із зірками»!  - гучно репетувала  тамада Лариса. – Зірок вибираю я, а  танцюристи приєднуються!

Незчулася, як  мене вже у зірки витягли. Розслабилася, думала, що всього лише танцювати треба буде.  Е, ні, не все так просто! За правилами чоловіки хапають  жінок на руки  й танцюють з ними на руках під музику. Хто довше протягне – виграв. Чоловікам чесно  пропонували на початку обрати собі пару. Я думаю, дядько Рома не хотів, щоб я  з кимось танцювала, тому підійшов сам, підхопив на руки й обійняв, як в добрі старі часи мого дитинства. Обхопивши  його шию своїми руками й уткнувшись носом у напахчену знайомим парфюмом блакитну сорочку, я раювала цілих три хвилини. Потім совість нашепотіла, що йому важко, а нога ще не зажила достатньо.  Він би не відпустив, тому довелося зіскочити мені. У конкурсі ми не перемогли, але я отримала задоволення.

—    Мала, ти  доволі виросла! А я постарів, – шуткував  хрещений.- Я раніше міг тебе по пів дня тягати на руках і не втомлювався.

—    З твоєю ногою не варто було так геройствувати,- із співчуттям глянула в очі, а там – все, як на долоні, написано. – Ходімо за стіл. Танок мені сподобався, але у тебе багато сил забрав. Тільки за столом не згадуй, як мене з ложечки годував, а то дружка мене поглядом спопелить.