Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

-             Добрий ти, Богдане. Не надто кровожерливий. – Засміявся Жим. – Я тебе таким і уявляв. Згнити ьосіянам живцем –це занадто гуманно, бо життя є життя, як не крути.

-             Це не гуманність. Ти не бачив Стікс. Там в них починається небуття. Чим більше їх там, тим сильніша донька Смерті. Добре, що їх не ховають, бо стала б повінь. Пекло затопило б Стіксом. – Пістон вставив свої 5 копійок. Всі зареготали.

-             Я б глянув на це.

-             Час. Глянемо, всі глянемо. – Богдан гукнув, - Білотур! Твій вихід. З Левом хлопців веди до відновлення в споминах. А ми на Покровськ. Влаштуємо росіянам дике поле під землею. Олександре, твій час.

-             З задоволенням, - Мацієвський перекотив цигарку в інший куток. Вона вічно трималась в його губах. – Вони в мене руками попрацюють- Засміявся він і очі його блиснули живим вогнем життя. -  Нічого особистого, просто бумеранг. До речі, я про земляка подбаю, який здриснув за кордон. Піп сраний. Відспіваю його. – Воїн потягнувсь, хрускочучи, оглянув тих, хто був поряд. – Хлопці, ви якісь незібрані.

-             Та бляха, куди там. – Вибухнув реготом самий пошарпаний.  Він утримував шматки одягу в якомусь одному йому відомому порядку. – Це в мене творчий порядок. Тобі не зрозуміти.

-             В нього зібрання різних авторів. – Докинув хтось. – Там всі його побратими. Бо з нашими союзниками ми ще довго будемо «безвісти зниклими», тому надія тільки на себе. Він береже одяг тих, в кого мало сили стало його втримати

-             Добре, хлопці, ходім.

 Богдан та Сірко рушили в стіну і за ними наче сильним протягом почало витягувати простір.

-             Тримайтесь. Нам тут ще зостатись потрібно для переходу. – Лев простяг руки в сторони і всі схопились одне за одного.

-             Оце так сила! – Білотур в захваті спостерігав за тим, як безкрає військо рушило слідом за гетьманом. – Гетьманщина відновлює порядок. Перун нам в поміч.

Простір гуркотів та викривлявся. Могутній потік енергії вирвався на волю і став перетікати та формуватись в стіну по всьому кордону передової. Стіна енергетичного потоку тисла на психіку росіян, тисла і фізично. За якісь години пішов мор по клітинах росіян. Мертва енергетика розгорнула свої напрямки у вигляді лійок і транслювала в одну сторону – на ворога, на росіян, нейтрино. Просуваючись крок за кроком, козацьке військо витясняло росіян зі своїх земель. Перевага у війні перейшла на бік України. Довкілля Покровську стало для росіян воротами в пекло.

Почалось. Як і написано, кожен мертвий росіянин на українській землі почав з собою забирати на береги Стікса та в Стікс по 10 тисяч росіян на території де б ті не були, по всьому світу.

Водночас, коли могутній потік трохи вщух і можна було рухатись,  Білотур та Лев зібрали побратимів і душі, які тримались поряд з їхнім ДНК.

-             Кожен знайшов пару?

-             Так, - донеслось звідусюди.

Лев почекав ще відповідей, але всі мовчали. Адже кожен зробив свою справу – швидко, як того вимагало життя. Це ж не депутати.

-             То відкриваємо портали, -гукнув Білотур.

Стіни знову задрижали, але не витягувались, військо запорізьке досі марширувало своїм потоком.

-             Наче не така чисельність була в них. – Башня подумки підраховував кількість душ.

-             То ненароджені покоління, яким перекрили життя йдуть. А їх незліченно.

-             Звідки знаєш? – Башня оглянув незнайомця. Поруч стояв ще один.

-             Бо я скрізь літаю і все знаю. – Засміявся пілот. – Moonfish, - представивсь пілот.

-             Джус, - додав побратим пілота.

-             Чули, знаємо. То, виявляється, і ваш час настав.

-             Так. – Джус підморгнув побратиму, - йому допомогли. Як і мені. Але то їх доля тепер перечеркнута, а не наша.

-             То ви небесне військо поведете? – Лев знав значення «допомогли», але коли ціль починає стягувати учасників, то всі методи застосовуються. І лік життя на землі людиною переривається. Можливо навіть на замовлення. В бій вступають Духи і веде їх несамовита лють.

Він усміхнувсь про себе, бо амазонки були ще ті панночки. Про них спогад не допускався без їхньої на те згоди. Тому краще прогнати ці думки.

-             Так. Небесне. Ми вже утворили історії-спогади. І прийшов час розрахуватись з тими, хто «помилився», для початку. Нехай доєднуються спокутувати заподіяне або ж у води Стіксу, вічно рухати нашу лють. Бо в нас є тепер те, що переверне за … - Джус глянув на годинник, - 97 днів, світ.

-             7-го грудня? Цього року? – Лев уточнив дату.

-             Саме так. Відлік вже йде. Та не прив’язуйтесь до цієї дати. Адже у Всесвіту власний лік. Поки не відомий для людини. Але знаю одне, що атомні підводники за згодою Нептуна вже почали стискати кільце. Пам’ятаєте ядерний вибух на газородовищі поблизу Харкова, щоб зупинити горіння газу?

-             Не всі знають, але пам’ятаємо істинну історію.

-             Так от, підводники з курської субмарини вже діють схожим чином під атомною курською. Адже вони –покоління тих, хто опинився під радіоактивним випромінюванням. І те, що вони загинули- це не випадковий потік подій. Це написано істинною історією. Таким був початок кінця для зла. Зараз там своя атмосфера. Атомна! – Зареготали обидва пілоти та плеснули долонями.

Навколо прогуркотів сміх і відлуння просочилось в реальний світ.

Всі застигли, бо це означало, що світ може вільно теж якимсь чином їх відчувати.

-             Буде ще бійня. Нам докинуть керманича просторів неба. – Мовив – Moonfish.

-             Знов «старанники». Коли ж це скінчиться. – Рубанув голосом Джус.

-             Це потрібно. Така ціна. Я не знаю, як цей Всесвіт лік веде. Це дуже страшно, що отак молодь зникає. Просто стирається з землі. – Гнівно заричав Moonfish.