Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

-             Я знаю, як лік ведеться. - Дзвінкий голос перекрив чоловічі гучні звуки.

-             Хто тут? – Електрик побачив наче іскру. Його очі були натреновані на електричні вогники. А тут, в потойбіччі, так взагалі в нього відкрилось особливе бачення чарівного поля.

-             Я з суттю істини потрапила сюди. – Блакитна зіронька майнула на плече Джуса. – Лік ведеться по виконаній справі кожного. Якщо в ідеалі кожен, хто причетний до цілі вчасно виконає завдання , то точка Нуль, в якій всі енергії їхніх результатів збігаються, наповнюється силою імпульсу і подія відбувається.  Але всі завдання вже настільки обросли невиконанням свого та незавершенням, що мусило відбутись 2000 років від ери, 2000 років до ери і знову 2000 років вперед, щоб тільки дістатись цієї миті.

Тому зараз лік часу йде. Але все залежить тільки від вас. .

-             Отже, всі виконавці нарешті зійшлись і стали наповнювати джерело Нуль енергією.

-             Так. Тому варто максимально робити свою справу для спільної цілі. Та скажіть мені, я довідалась, що мене шукав Роман. Енергії його споминів- історії залишила слід в зовнішнім світі. Я не знайшла продовження, а по слідах минулого дійшла тільки сюди, ретроградно. Але і це лише моя частка. Я не тут. Тому енергії вистачить тільки почути відповідь.

-             Кажуть, що він переродився. Всі це відчули. Зв’язок зник.

-             Тоді я мушу йти. Дякую, що повідомили. Буду шукати з ним інший зв’язок. – Зіронька миготіла все тьмяніше і майже зникла.

-             Вперше тут жіночий голос.- Заговорили стіни з уламків. – Станеться перекидання світу. Це гарна новина. Дві тисячі років чекали. Розімнемось.

Воїни не очікували такого. Бо до них тут нікого не було. З 2014-го нові воїни потрапляли сюди. Якась сила наче бронювала їх від забуття та від потрапляння в Стікс чи обабіч нього.

Тим часом стіни почали звільнятись від панцирної оболонки і енергія закрутилась в міні-потоках світла навколо своєї вісі.

-             Хто ці люди і де я тепер знаходжусь. – Повільно протягнув слова Жим. – Поясніть, на бога тут відбувається?

-             То ті, хто утримував мою життєву силу та віддавав свою енергію заради мене. – Блимнула зіронька блакитним.

-             Акумулятори?

-             Схоже. Вони були велетнями. Вічними людьми. Але то окрема історія. Я рада, що вони зараз наповнені силою та вашим незламним духом. Бо я тоді була ще дитиною. Вони мені майже все віддали. – Голос затих і зіронька пропала.

-             Ми маємо енергію створення, обмін з донькою ДНК. Тому і ви тут можете перебувати. Це її заповіт на крайній випадок, щоб в скрутну хвилину дістати козирну карту з рукава.

-             Тобто? – Лев теж підсів до Жима.

Дух розкрутивсь і зависав тепер, як і інші в просторі, переміщаючись в світах, вимірах і перебуваючи одночасно тут в цім вимірі.

-             Смерть не в курсі, вона бачить тільки каміння, шматки металу, те, яку форму ми прийняли. Метал –це основа всього. Каркас. Камінь –це дух металу. Джерело. Викрадена колись донька ДНК та Води, Нептуна, як ви його знаєте, перебувала тут. Вона от теж щойно зникла, і потрапила сюди завдяки сліду в просторі. Ці печери створені ДНК та КВ з уламків вічних велетнів. Ще до початку еволюції, коли КВ з ДНК почав топити лід, щоб створити живих істот. КВ хотів відчути почуття, емоції.

-             А ви, ви ж були живі. Що не так?

-             КВ не живий. І не міг з нас взяти нічого, бо не є нашою частиною. Він –це напруга руху. А ми живем без його темпу руху. Ми вічні. Не маємо розвитку в такій швидкості, як теперішні люди. Ви –це просто поставлений на повтор епізод нашого життя. Для нас ваше життя – мільярдна доля секунди.

-             Фігасє. – Жим зчудовано дивився кудись в простір. – Оце так дивина. То десь тут мій предок. – Обвів він очима присутніх. – Чекай, ти сказав, -звернувсь він до духа, що оповідав, - що донька ДНК та Води щойно тут була? Ота жаринка?

-             Так. То її проекція. Не сама вона. В неї багато можливостей створення, але її потрібно маскувати від її двоюродної сестри.

-             То що зараз відбувається? Ви вивільняєтесь? – Запитав Лев.

-             Так. З нами вивільняються вся сила  предків. Кожного воїна, який тут. Всі покоління. І ненароджені в тому числі. Всі вони почали перероджуватись в людей, Оригінальних.

-             Це до біса багацько людей.

-             Авжеж. Саме це і є козирем. – Дух миготів у вимірах, скануючи всі простори. Обмінювався енергіями з іншими. – Йдіть, вам пора. Ваші спогади не будуть вічними. Маю сказати, що ви не зовсім там мертвими будете. Це ще один козир з іншого рукава нашої Панночки.

-             Не зовсім мертвими?

-             Не скажу. Це вже ваші історії. Я не хочу це спотворювати.

Духи велетнів поступово набирали обертів, коли воїни покинули цей простір. Вони витягували все більше та більше сили зі скрині досвіду кожної душі, яка де б не була, в якім би стані не перебувала. Бо прийшов час. Тож велетні робили свою справу. Піднімали силу предків та створювали канал з кожним воїном ЗСУ, живим воїном, який отримував все найкраще від предків. Відбувалась активація та перезавантаження світу життя.

Воїни увійшли в свої спомини і це створилась окрема сила, що вела відновлення енергії Ян.

Амазонки та душа Світлани відновлювали Інь енергію.

Сірко та Богдан створили армію з предків козаків та їх нащадків.

Залишалось створити з Духу Ян та Душі Інь єдність.

А для цього була потрібна Даринка. Джерело.

Але водночас потрібно було захистити всі події, які створювались, щодо Даринки. Потрібно було військо підняти і тримати оборону.

Смерть примчала до Вогню.

-             Вулкане, ти вже відаєш, що я з Нептуна не зможу мотузки вити шантажем?