Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Я не хочу більше таємниць і тим паче побрехеньок, Іринею, – незнайомка відійшла, пронизуючи його впертим поглядом.

Перед Іваном з’явився чоловік років двадцяти семи, який зовні особливо нічим не відрізнявся від людини, окрім очей, бо очі в нього мали насичений і глибокий фіолетовий колір. В іншому – чоловік як чоловік без якихось химерних доповнень. Він поглянув на Івана та примружився:

– Ви… Здається, я вас знаю.

– Перепрошую? Ми хіба знайомі?

– Особисто – ні, але я вас бачив. Зачекайте, – Іриней пройшовся уважним поглядом по Івану. – А що в мене вдома забув один з вартових «Кола долі»? Це випадково не Аріадна вас відрядила?

Іван усміхнувся:

– Ні. Мене відрядило саме Коло, проте Аріадна попередила, що саме так ви й скажете.

– Ану, стоп!

Іван тільки зараз помітив, як на них дивилася незнайомка, в неї ледь пара з вух не йшла, це було помітно.

– Що за… «Коло долі»? Хто ви такий? Хто така ця Аріадна? Що вона в тебе вдома робила? – дівчина по черзі недовірливо зиркала на них, зупинившись врешті-решт на обличчі Іринея.

– А ти впевнена, що хочеш це знати? Бо п’ять хвилин тому ти нічого й чути не бажала про магію.

Очі незнайомки миттєво згасли:

– Отже, магія… – вона видихнула та покрутила головою.

– Проходь, – Іриней прочинив двері ширше і відійшов, пропускаючи, Івана. – Зроблю чаю, нам всім треба заспокоїтися. Якщо не проти, я одразу на «ти», добре?

Вартовий увійшов і кивнув у знак згоди. Його увагу миттєво привернули стоси книг та охайно складені трави на столі, в нього точно були геть не такі уявлення про химер.

Іриней, як і сказав, пішов готувати чай, а дівчина неспішно попрямувала за Іваном, з обережністю розглядаючи його.

За декілька хвилин господар з’явився з тацею, на якій стояли філіжанки та заварник, кімната одразу ж наповнилася приємними трав’яними пахощами.

– То Аріадна розповіла, чому була в мене вдома? – Іриней поставив тацю на стіл і жестом руки запросив усіх присісти на диван.

– Так. Вона сказала, ти дещо дізнався про тумани, власне, нас цікавить вислів: «Вони приходять з туманами».

У Іринея спалахнули очі:

– Мало того, що Аріадна без дозволу нишпорила в моєму домі, так вона ще й порпалась в моїх особистих речах?

Хоч питання й було просякнуте претензією, однак гніву в словах Іринея Іван зовсім не відчув. Навпаки, той, наче й не очікував іншого від Аріадни.

– Гадаю, нам зараз усім варто об’єднатися, адже цей туман здатен блокувати сили, мої он і досі як слід не повернулися. Тому я і прийшов, аби розпитати, що тобі про нього відомо?

– Не може бути! – несподівано дівчина підскочила з дивану та відійшла на декілька метрів. – Я так і знала, що мені не здалося, – вона бігала поглядом від екрана телефону до вартового, напружено дихаючи. – Ти – той слідчий, якого застрелили прямо на вулиці. Ось, де я тебе бачила, – незнайомка помахала мобільним. – З новин. А тепер ти живий і здоровий сидиш поряд зі мною.

Іван хотів заспокоїти її та все пояснити, але збагнув одну важливу річ: він зустрів ще одну людину, яка знає про його минуле.