Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

- Ось вони - приклади справжнього товариства і дружби! - чи то серйозно, чи то іронічно вигукнув Марк Натанович.

- Тату, ну ми підемо? – нетерпляче промовила Люцина.

- Звичайно, йдіть, душенько... І, доню, будь розумницею. Гадаю, ти зможеш організувати дозвілля нашому гостеві.

- А ти вже їдеш?

- Так, за півгодини мені треба бути у наркома. Справи...

- А за мамою коли?

- Душенько, не раніше вівторка. Так сказали світила медицини.

***

Ймовірно батько Люцини служив у якомусь наркоматі. Але в якому саме – про це Петро спитати не наважувався.

Дівчина повела його у дім. З хвилюванням відчуваючи її вологу долоню, Петро обережно запитав:

- А що з мамою? Вона на лікуванні?

- Так, їй видаляли гланди. Гадаю, повинно бути усе добре, наступного тижня мають виписати.

У заштореній кімнаті Люцина засвітила лампу і влаштувала показ фото своїх родичів. Миготіли елегантно одягнені чоловіки, розкішні пані, яких Петро зовсім не запам'ятав. Його хвилювала і захоплювала сама Люцина. Напівтемна кімната робила її ще більш привабливою і загадковою, а музика Моцарта, що лилася з нещодавно купленої у іноземця платівки, створювала атмосферу казки.

Принагідно з показом фотокарток, Люцина оголошувала:

- Послухай, це починається "Арія цариці ночі".

Вони слухали в таємничому мовчанні.

- Ну як тобі «Чарівна флейта»? - запитала Люцина.

- Знаєш, якось виразно… І, так би мовити, душевно та зворушливо, - знайшов потрібні слова Петро.

- Ось слухай сюди, - промовила Люцина, і очі її загорілися. - Знай одну таємницю: коли тобі важко вимови такі слова: «Моцарт. Чарівна флейта». І тобі стане легше. І все зміниться на краще!

- Запам'ятаю! - посміхнувся Петро, ​​зачарований нею.

Після цього Люцина відкрила велику скриньку з лимонного дерева і показала  чудові маленькі рідкості: мініатюрні ножиці з гвинтиком з бурштину, маленький театральний бінокль у футлярі, різні капелюшкові шпильки, вуалі, ножичок, флакон з духами…

Це була якась чарівна гра, і коли Люцина вкотре нахилилася до нього, щось показуючи, він насмілився поцілував її в губи.

Це був дотик до богині! Далі Петро вже не міг стримати себе. Він продовжував цілувати її губи та щоки легкими дотиками своїх губ... Його рука пірнула під сукню, він пристрасно стиснув її персо, відчуваючи набряклий сосок. Люцина відповідала йому палкими поцілунками. Вона розстебнула його сорочку, провела по грудях, ніжно гладячи кільця волосся, а він, глибоко і пристрасно зітхнувши, вже пестив її м'які та шовковисті місця.

У голові промайнуло «а чи замкнені двері?», але він уже не міг зупинитися...

Згодом вони лежали під пледом зовсім голі, а одяг безладно звисав з стільця і ​​валявся на підлозі.

Вона шепотіла йому:

- Тепер ти в мене найулюбленіший!

- А ти, любов моя, дорожче мені всіх дівчат на світі!

І він ніжно поцілував її у вушко.

У сусідній кімнаті пролунав гуркіт, ніби щось упало.

- Ой, що ми лежимо! Це ж Лариса повернулася із лікарні! – вигукнула Люцина.

- Лариса – це хто?

- Хатня робітниця! Швидко одягаємось! – пирснула вона.

А час не чекав нікого. Він невблаганно рухався вперед, демонструючи, що життя – це мить.