Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

Оповідь Смоліна була сухуватою, діловою, але дещо заплутала Михайла. Але підполковник мав чудову особливість – він не сердився через запитання Михайла, відповідав на усі, навіть на найдрібніші. Здавалося б, навіщо задавати питання типу «яка погода тоді була?», «що це за місце?». і подібні, але Смолін, здавалося, навіть тішився подібною скрупульозністю.

Іноді деякі подробиці справи вимагали заглиблення в папери, чи дзвінка комусь із співробітників, але Смолін діловито перебирав аркуші, у щось вчитувався, набирав потрібний номер, з кимось розмовляв.

Наступного дня свої відповіді надали оперативники.

Вони здавалися зовсім несхожими на кіношні образи працівників органів правопорядку: якийсь несерйозний модник Величко, що нагадував стилягу, м'язистий, спортивний Романчук і суворий принциповий Глібов. Крім того, усі вони поспішали – справ було «по горло», тому відповідали дуже коротко. І, нарешті, ще одна зустріч із Смоліним допомогла скласти загальну картину.

Михайло Старицький «Вартові порядку»

Конспект роману

У березні 1954 року підполковник Смолін наказав своїм криміналістам терміново виїжджати в село Дрозди, неподалік Вербовська.

Там було виявлено тіло дільничного міліціонера Листопада Василя Семеновича. Дільничному було за п'ятдесят. У селі він користувався любов'ю та повагою, був спокійним, суворим та справедливим.

Тіло було знайдено біля залізниці на околиці села. А над ним, здавалося б, зовсім недоречно розкинулося світло - бузкове небо та кілька ніжних хмаринок. Наче на листівці.

Вбивство було скоєно близько п'ятої вечора. Міліціонера було уражено ударом заточки. Злочинець завдав удару знизу під праве нижнє ребро напрямком вгору, потім провернув ніж у рані. Почалася масивна шлунково-кишкова кровотеча. З рота пішла кров. Смерть настала протягом п'яти хвилин.

Щоб так ударити, злочинець мав підійти спереду, а не напасти зі спини. Можливо, міліціонер знав злочинця. Поруч валялася цигарка «Ява». Саме такі курив сам дільничний. Отже старшина Листопад або сам збирався закурити, або його попросив невідомий, і поки дільничний діставав цигарку, йому завдали удару.

Тіло лежало біля залізничного насипу, а поряд на підталому снігу виявлено сліди легких черевиків, які міг носити, скоріше, міський житель.

 Сліди обривалися, ймовірно злочинець попрямував шпалами в напрямку найближчої залізничної платформи.

Слідчі спробували з'ясувати мотив убивства. Старшина Листопад не був пограбований, але зник пістолет – кобура була порожня. Злочинець заволодів пістолетом Макарова, яким почали озброювати працівників міліції лише кілька років тому.

Спочатку перевірили місцевих ненадійних елементів. Було затримано  тракториста, що займався самогоноварінням, який колись при свідках  погрожував дільничному. Також допитано його односельця, працівника радгоспу, в хаті якого жив його брат, який нещодавно повернувся з місця ув'язнення. Але їх усіх довелося звільнити – одразу стала зрозумілою їхня непричетність до справи, крім того, вони всі мали алібі.

Смолін припустив, що злочинець міг приїхати електричкою і поїхати нею ж, тим більше до платформи рукою подати, а найближча на Вербовськ якраз зупинялася на платформі о 17.32.

Звичайно, розглядалися й інші варіанти. Але, раптом припущення щодо електрички дало слабкий слід. Який саме?

Вийшовши із вагона на платформу о 17.32. рахівник місцевого радгоспу Мокренко зупинився, щоби запалити. Він звернув увагу, що в електричку заходило кілька людей: баба з кошолкою, старик з речовим мішком, жінка з дівчинкою, яка тримала кішку. Майже всі були йому знайомі, стариганя він просто не розглядів. Але особливу увагу він звернув на незнайомого юнака в окулярах, на вигляд студента, років вісімнадцяти.

Капітан Величко одразу відвів кандидатуру студента. Вбити міг лише досвідчений затятий злочинець, важко було запідозрити, що юнак так досконало володіє холодною зброєю.

Поговорили з контролерами з поїзду Ольгою Арцимович та Ігорем Сметанним. Від «Дроздів» до «Вербовська» лише три зупинки, але контролери встигли пройти більшість вагонів. Сметанний нікого підозрілого не помітив, але Арцимович згадала одного чоловіка, який стояв у тамбурі. Приблизно років сорока. Він був без квитка.

- Говорили з ним? – спитав капітан Величко.

- Так. Я запитала: «Де сідали?»

– Він відповів: «Кабаки». Так зупинка називається. Я видала йому квиток. Але коли він діставав гроші зі шкіряної потертої курки, то видно було, що вона незграбно відмита, з якимись іржавими слідами, та й руки у плямах. Я попередила, що паління у тамбурі заборонено, він просто відвернувся, став обличчям до дверей, не бажаючи далі спілкуватися. Я ще подумала, може бився з кимось...

На день пізніше новий дільничний села Дрозди лейтенант Василенко, йдучи вздовж залізничного полотна, знайшов у кущах заточку. Очевидно її викинув злочинець. Відбитків на ній не було.

- Пістолет – це погано. Значить, він скоро проявить себе, - констатував на нараді підполковник Смолін.

Багато злочинів розкриваються по свіжим слідам. Були розіслані орієнтування і через день чоловіка з електрички затримали. Контролерка Ольга Арцимович упізнала його.