Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

 Під час обшуку дому знайшли ту саму брудну куртку. Але на ній були лише сліди фарби. Виявилося, що чоловік справді був у Кабаках, де фарбував шкільну комору. Коротше, він був непричетним до злочину.

Глібов на нараді говорив:

- Бандит або вирушив пішки і дорогою викинув заточку. Або сів у електричку, але ніхто з пасажирів на нього не звернув уваги.

- Так, він міг тихо сидіти і бути будь-ким... Хоча б тим стариганем з вагона, - припустив Величко.

- Ти певен? Якийсь дід зміг «завалити» досвідченого міліціонера, колишнього фронтовика?

- Чому б ні? Несподівано, раптово – міг! Той же не підозрював його. До речі, це могла бути людина середнього віку, але в гримі старого...

***

Коли квітневі сутінки накрили місто, інкасатор Корін, чекаючи на товаришів, читав газетну статтю про футбольний матч.

Було 12 квітня, автомобіль інкасаторів стояв біля універмагу "Ольвія".

 Незабаром у світлі вітрин на порозі магазину з'явився другий інкасатор Слава Кладько з грошовим мішком. За ним виднілося усміхнене ластовисте обличчя сержанта Лізи Бойко, яка чергувала сьогодні.

Троє тіней виринули з-за рогу раптово, мов породження пітьми. Постріли серед затишного вечора здавалися неприємними різкими клацаннями.

Кладько був убитий на місці, Корін, що вискочив з машини, був поранений. Сержант Ліза Бойко, що злякано застигла на порозі універмагу, рвонула кобуру.

– Стояти! Стрілятиму! - встигла крикнути Ліза і відразу ж впала, забита двома бандитськими кулями.

Злочинці, схопивши мішок із грошима, відразу розчинилися в лабіринті прохідних дворів.

Інкасатор Корін, який вижив після тяжкого поранення, зумів дати свідчення. Він погано роздивився нападників, але запам'ятав, що було двоє чоловіків, один із яких виглядав спортсменом. Запам'ятався й крик одного з бандитів: "Все, март, ходу!" Що означало слово «март», було незрозуміло. Можливо, «Март»- прізвисько чи прізвище одного зі злочинців?

Під час пограбування нападники використали револьвер системи «наган» та пістолет Макарова.

Не встигли органи правопорядку схаменутися, як 14 квітня о 17.20 двоє невідомих увірвалися в ощадкасу на вулиці Петровського і стали вимагати грошей. Один із злочинців перерізав ножем телефонний шнур.

Забравши гроші, злочинці зникли. Касирка Галина Кучерук чула, як запрацював автомобільний двигун. Вона також пригадала, що відібравши гроші, один із злочинців, чоловік спортивної статури, промовив щось на кшталт:

- Ма... Пішли!

Інженер Іван Кондратенко, який якраз прямував до ощадкаси і зупинився перед дорогою, бачив чоловіків, які вибігли з дверей й сіли в автомобіль «Москвич». За кермом маячив кругловидий тип у капелюсі. Машина рвонула з місця і зникла. Номер запам'ятати не вдалося.

На щастя цього разу обійшлося без жертв.

За описами це буле схоже ті самі злочинці: обидва худорляві; один мав світле густе волосся і невелику борідку, що обрамляла обличчя.

Інший суворий, голений, весь пружний, підтягнутий, очевидно спортсмен. Густоволосого бороданя вдалося розгледіти краще, бо збираючись тікати з ощадкаси, він крутнувся на підборах до дверей і з його голови злетіла кепка, яку він так і не підняв. Це була сіра в ялинку кепка із вовни німецького виробництва. Купити таку було непросто.

Для такого невеликого і тихого міста Вербовська ці два злочини були наче грім із ясного неба.

Комісар розглянувши ці два випадки, розпорядився посилити чергування та охорону ощадкас, банку, універмагів. І створити оперативну групу: Олег Глібов, Мирослав Романчук, Андрій Величко. Павло Смолін – керівник.

***

Підполковник Смолін довго мовчки оглядав своїх оперативників, які зібралися у кабінеті. Ось люди, з ким йому працювати, проводити розслідування і дізнання, можливо, бути на краю загибелі. І він був відповідальний за кожного. Йому потрібно було до кожного знайти підхід, спільну мову. Він не мав права з ними жартувати чи висловлювати захоплення, випити чарку горілки чи тикати. Він не міг з ними дружити і ліберальничати, він міг тільки з ними працювати, тримаючи їх на відстані.

І ось підполковник промовляє:

- Ну, що ж товариші, візуальне знайомство, можна сказати, відбулося, а кожного з вас я пізнаю у справі. Будемо розпочинати. Чим більше я думаю про доручену нам справу, тим більше у мене складається враження, що банда складається з різнорідного елемента, але це не затятий криміналітет, а новачки.

– Але керує ними хтось досвідчений, мабуть, із кримінального світу. Він наче господар театру – володарює над своїми маріонетками, пиши п’єси, смикає за потрібні ниточки. І цей таємничий керівник на сцені з'явився лише одного разу, – говорить Романчук, який у цій групі був завзятим театралом та любив пишні вислови.

- Ви маєте на увазі вбивство міліціонера Листопада?

– Саме так. Він здобув новенький пістолет і пішов за лаштунки. Далі діяли люди з його банди та за його завданням. Він їм вручив нову зброю, розробив сценарій, і справа пішла...