Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

—  Ти серйозно думаєш, що я могла завагітніти від цього недоумка? — з помітною посмішкою глянула я на друга.

— А хіба ні? — здивовано запитав Артур.

— Ні.

— Тоді чия Зоряна донька? — глянув мені прямо в очі, а потім на Зоряну.

— Колись дізнаєшся, а поки я не хочу розкривати цей секрет, — відповіла я, поглядаючи на своє сонечко, яка мило морщила носика, так само, як це раніше робив її татко.

Друг мовчав, а потім йому хтось подзвонив, і він пішов. Я ж повернулася додому, де вже був Ілля. Я поклала донечку спати і попрямувала на кухню заварити собі чаю. Ілля мовчки підсів до мене.

— Ти щось хотів? — запитала я.

— Ні, нічого, просто я скоро їду у відрядження. Сподіваюся, ти дурниць не накоїш? — холодним голосом промовив Ілля.

— Не буде часу, адже мені потрібно дбати про Зорю, — впевнено відповіла я, хоча в голові вже зароджувався план.

Тут заплакала моя зіронька, і я швиденько побігла до неї. Через кілька хвилин почувся дзвінок у двері, і я почула голос брата, який про щось говорив з Іллею. Через двадцять хвилин я вклала свою дівчинку спати і вийшла до чоловіків. Звісно, першим були обійми з братиком, а Ілля ніколи не любив усі ці ніжності, тож одразу пішов геть.

Ми сіли на диван, і поведінка брата мене насторожила. Він був досить схвильованим. А коли на його телефон прийшло повідомлення, вмить його хвилювання перетворилося на радість. Я не стала нічого запитувати і терпляче чекала, коли він пояснить свою таку поведінку.

За хвилину брат розповів, що одружується на Мирославі і хоче, щоб я була його свідком на весіллі. Але коли я дізналася, хто буде другим свідком, мене геть мороз кинув. Виявилося, що іншим свідком буде Назар. Це буде наша перша зустріч після стількох місяців розлуки. Я навіть не знала, як себе поводити, що говорити. Очевидно, брат помітив мій неспокій, який я легко спростувала і відверто розповіла йому про свої почуття.

Чомусь мені здавалося, що ця зустріч буде нелегкою, але я нарешті побачу коханого. Цікаво, як він змінився за цей час. Його блакитні очі, які я хотіла, щоб успадкувала наша донечка, але ж ні. Нашу розмову обірвав плач моєї зіроньки, і я пішла, щоб швидко заспокоїти її.

Макс пішов за мною, щоб побачити свою племінницю. Коли він ніжно взяв її на руки, я вмить зраділа. Макс став би чудовим батьком, і Зоряна швидко заснула на його руках. А ось на руках Іллі вона постійно плакала ще дужче, а Ілля від її плачу та невміння заспокоїти лише більше психував.

Після того як братик поклав Зорю, вона швидко заснула. Ми повернулися до вітальні, трохи поговорили і згадали дитинство, що допомогло мені заспокоїтися. Я вже мріяла про зустріч з Назаром, як наші щасливі спогади перервав Ілля, який зайшов до кімнати. Брат швидко піднявся, попрощався і пішов, а Ілля дивився на мене прискіпливим поглядом.

— Що? — запитала я сердито.

— Нічого! — викрикнув Ілля і гримнув дверима.

Я ж просто сиділа спостерігаючи за тим як він йде, що приносило мені полегшення.

***

Коли нарешті настав день весілля брата, я з хвилюванням і очікуванням почала збиратися. Одягнула свою улюблену синю сукню, яку колись так любив Назар, трішки макіяжу, підкрутила волосся і була готова. Було важко залишати Зорянку на сусідку. Давши всі рекомендації, я наостанок поцілувала свою зіроньку і не хотіла її відпускати.

— Та йди вже, а ми з Зорянкою впораємося. Не хвилюйся, я трійнят виростила, і тут раду дам, а ти йди, бо спізнишся на весілля брата, — заспокоювала сусідка.

— Дякую, постараюся швидко.

Важко зітхнувши, я сіла в таксі і, коли воно від’їжджало, дивилася на будинок. Таксі швидко привезло мене до РАЦСу. Крізь вікно я помітила Назара в білій сорочці та чорних штанях. Розрахувавшись з таксистом, я вийшла, і погляд Назара одразу переключився на мене. Я старалася не піддаватися хвилюванню і йшла впевнено.

— Привіт! — вигукнула я з радісною посмішкою.

— Привіт! — усміхнувся мені Назар.

— Давно вже чекаєш? — запитала я, гублячись у словах.

— Та ні, тільки нещодавно приїхав. А ти як? Чув, у тебе дитина народилася. Як назвала? — поцікавився Назар.

— В мене все більш-менш добре, донечку назвала Зоряною, — відповіла я і вперше після довгої розлуки заглянула в його красиві блакитні очі.

— Чудове ім’я. Сама вибирала чи з Іллею? — запитав він, пропалюючи мене поглядом.

— Сама, адже Зоряна скоріше моя донька, ніж Іллі, — впевнено відповіла я.

— Невже Ілля поганий батько? — серйозним виразом обличчя поцікавився Назар.

— Він, що батько, що чоловік — нікудишній. А ти мені краще розкажи, як твоя Ліля? — вирішила я трохи розпитати про його дівчину.

— З Лілею я давно розійшовся, — відповів Назар, навіть не глянувши на мене.

— Вона повернулася до колишнього, — додав він після паузи.

— А чому б і тобі не зробити те ж саме? — запропонувала раптом я.

— Що? — здивовано глянув на мене Назар.

— Повернутися до своєї колишньої! — вигукнула я.