Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

Назар істерично посміхнувся.

— Ні, я не збираюся бути твоїм коханцем! — вигукнув він, напружено стискаючи кулаки.

— Якщо ти думаєш, що в мене з Іллею чудова сім’я, шлюб, то ти, мій хороший, дуже помиляєшся. Ми всього лише співмешканці, яких геть нічого не об’єднує, — вирішила ввести його в подробиці свого особистого життя.

— Це ти помиляєшся, вас об’єднує маленька донька, — заперечив Назар, і вена на його виску сіпнулася.

— Зоряна не потрібна для Іллі, тож будемо вважати її лише моєю донькою, — заявила я, впевнено глянувши на Назара.

— Зрозуміло, — промовив він замислившись.

— Назаре, скажи, ти готовий боротися за наші стосунки? Якщо так, то чекаю тебе завтра на нашому улюбленому місці, — мовила я, помітивши, як авто брата наближалося до нас.

Назар промовчав, а Максим, припаркувавши авто, спершу вийшов сам у чорному піджаку і білій сорочці — його образ був дивовижним. Коли з автівки вийшла Мирослава, її витончена біла сукня, яка ідеально підкреслювала форми. Брат познайомив мене зі своєю обраницею, яка здалася мені милою і доброю дівчиною, і я помітила, що вона дуже любить дітей. Братові з нею пощастило. Назарові вона чомусь не сподобалася, що було помітно по його виразу обличчя, який він намагався приховати.

Зайшовши до приміщення, я стояла поруч з Мирославою і час від часу поглядала на Назара. Милувалася ним хоча б боковим зором. Хотілося б, щоб він завтра прийшов на наше місце. Завтра я хочу познайомити його з Зорянкою. Правда, поки говорити, що це його донька, я не буду, можливо він і сам здогадається, і тоді говорити нічого не прийдеться.