Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

Діана відчула, що палає. Трималась з останніх сил, дотики новенького були насолодою. «Якщо ця мить буде вічною, я готова палати вогнем, - думки затремтіли разом з тілом, - торкайся мене, рухайся, не припиняй!». Несподівано розплющила очі, підвелась та потягнулась до вуст Вʼячеслава.

- Досить! Не можу чекати! Я хочу відчути твій смак! – майже кричала від збудження, - я хочу відчути тебе повністю, новенький!

Аж раптом, в сусідній кімнаті щось впало. Вʼячеслав смикнувся перелякано та відсторонився. Підвів палець до рота та показав рукою на стіл.

- Почекай, Ді, - прошепотів збентеженій Діані, - я зараз повернусь й більше тебе не відпущу з обіймів, - всміхнувся, торкнувшись здивованого обличчя, - поки швиденько поснідай. Добре?

- Оце так сон, - лише губами промовила дівчина та потягнулась аби вщипнути себе, - Я тебе вкушу, нахабо, - прищурила очі, поглянувши на Вʼячеслава, - тікати від мене зібрався? Вже не вийде. Ти тільки мій.

- Я іншого й не хочу, - засміявся хлопець, - тільки твій. Назавжди. Я не кидаю слів на вітер.

Швидко зіскочив з ліжка, та відчинивши двері, зник в іншій кімнаті. Діана декілька раз знову спробувала себе вщипнути. Але відчувала лише біль. «Дивний сон» - повторювала собі час від часу.

Встала з ліжка та повільно підійшла до столу. Бажання палало в тілі, відірватися на їжу було важко. Але й шлунок дав про себе знати. «Все ж таки, він правий» - заспокоїла себе, важко дихаючи. Сіла на стільчик та взяла ложку.

Вʼячеслав не тільки розуміється на медицині та займається спортом. Він ще й гурман. Побачила миску з бульйоном. Гілочка петрушки, половинка вареного яєчка. «А аромат!» - відразу заплющила очі, потягнувши носом ледь помітну хмарку пару.

Ложка за ложкою, тепла смачна рідина наповнювала шлунок. Бажання та пристрасть потроху вляглись, надавши місце неймовірному апетиту. «Коли він встиг зварити суп?» - промайнуло в голові. Але лише коли побачила порожнє дно миски, зупинилась. Коли в останній раз вона нормально їла? Скільки днів пройшло в проваллі?

- Тільки прокинусь, - мовила Діана сама собі, - буду вимагати повноцінного перекусу. Ніякої локшини! Ніяких сосисок!

Несподівано перед очима промайнула тінь. Дівчина підскочила зі стільчика та оглянулась. В голову почали повертатись спогади останніх секунд, перед тим як вона заснула. «Але коли ми лягали спати?» - спробувала напружити мозок. Ейфорія, з якою вона прокинулась, розтанула разом з відчуттям ситості. Наче хильнула зайвого, але міцна кава повернула до тями.

Згадала темний коридор. Вона дивиться на новенького, що перевіряє температуру Макара. Відчула чиюсь присутність за спиною. Пискнула та розвернулась. Погляду відкрилась лише кімната з ліжком, шафою та столом. «Де я? - спитала себе розгублено, але згадала, що все це не насправді, - це лише сон!».

Ойкнула та чкурнула до вікна. «Там сонце, небо, воля» - заспокоїла себе та смикнула за шторку. Закривши рота долонею, подавила панічний крик. Побачила вікно, нижня половина якого була засипана землею. А зверху маленький нічник, що ледь освітлював навколо себе дно порожнечі.

​- Це не сон, - хрипко сказала сама собі, - я в клятому проваллі.

- Так, Ді, - несподівано відповів Вʼячеслав, від чого дівчина підскочила, - ти в клятому проваллі була і є, - хлопець стояв в самих штанах, футболку так і не вдягнув, - але не хвилюйся, бо це не просто кляте провалля, - він розвів руки та всміхнувся, - це тепер твоє провалля!

- Я не розумію тебе, - нахмурилась Діана, відчуваючи що суп грудкою став в горлі, - про яке моє провалля ти говориш? – схаменулась та напружилась, - а де наші друзі? Де Макар?

- Навіщо ти згадала за цього покидька? – загарчав Вʼячеслав, - все ж було так мило, еротично, - перевів погляд на порожню миску, - Ді, ти поснідала! Моє ти сонечко! – знову всміхнувся та глянув на перелякану дівчину, - тобі сподобалось?

- Ти не відповів на моє питання, - зашипіла Діана, відчуваючи тривогу, - де мої друзі?

- Вони щойно були нашими, - підняв плечі хлопець, - а тепер вже тільки твої? Ми стільки пережили разом, поки йшли вниз, - зробив крок вперед, - Чого ти хвилюєшся?

Дівчина відчула спиною вікно, притиснувшись до нього. Їй стало неймовірно страшно, Вʼячеслав лякав її своїми загадками.

- Де мої друзі? – прошепотіла, - Просто дай відповідь на це просте питання.

- Твої друзі в сусідній кімнаті, - махнув рукою Вʼячеслав, засмутившись поведінці дівчини, - все з ними добре, - розвернувся та показав на ліжко, - я влаштував тобі таке гарне містечко, а ти навіть «Дякую!» не можеш мені сказати. Це так тебе вчили в дитинстві? – театрально зітхнув, - тебе хвилюють лише твої друзі.

- Де вони? – не зупинялась дівчина, - Де вони? – вона закричала та кинулась на хлопця, намагаючись зачепитинігтями.

Вʼячеслав відійшов в сторону, схопив Діану за волосся та кинув на ліжко. Вона закричала від болю. Відчула сльози на очах. Впала та спробувала підскочити на ноги. Хлопець кинувся вперед, схопив за шию та потягнув до стіни.

- Нічого, ти звикнеш, - прошипів крізь зуби, стримуючи свій гнів, - дам тобі трохи часу. Сядь спокійно, - несподівано крикнув ти стиснув пальці.

Діана спробувала вирватись, зачепити кривдниканігтями. Аж раптом, почала задихатись. Він стискав горло все міцніше, не даючи змоги повітрю проникнути в легені. Обличчя почало синіти, очі перелякано округлились. Вʼячеслав стиснув зуби, розглядаючи жертву. За мить, заспокоївся та відпустив. Відійшов на декілька кроків.