Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

- Я не хочу кривдити тебе, - спокійно мовив, - я кохаю тебе, Ді. Але поводься стримано, - перевів погляд на стілець, - я все поясню тобі. Ти зрозумієш. Прийдеш до тями. Я знаю це. Я впевнений.

Вʼячеслав сів на стілець, що витягнув на середину кімнати. Діана швидко вкрилась, підперши стіну. Лишила відкритими лише перелякані очі. Витерла сльози. Не мовивши жодного слова, чекала. Тремтіла всім тілом. Лише спробувала знову себе ущипнути, молячись, що це лише сон.

- Доречі, - всміхнувся хлопець, розглядаючи очі Діани, - ми на першому поверсі. Арс мав рацію, тут немає ніякого пекла, - розвів руки, вказуючи на затишну кімнату, - це моя квартира, мій дім. Час від часу підіймаюсь на поверхню, але свого, - замовчав, підвів палець до рота, - нашого провалля не покидаю надовго. Важко з продуктами, але я влаштувався охоронцем, - засміявся, ляснувши в долоні, - уявляєш? За те, що я охороняю свій дім, я отримую зарплатню. Ідеально! – емоції на обличчі хлопця швидко змінювались, як і настрій, - свіжини багато не затягнеш. Багато чого потребує електрики. Але я маю жити, а не існувати, - підвівся, задоволено розповідаючи далі, - одного разу в провалля завітали такі ж студенти як ви! Шукали гострих відчуттів. Саме тоді мені прийшла в голову геніальна думка. Я вирішив їх потреби, а вони вирішили мої. Живий завжди свіжий. Не так? - зареготав, піднявши голову до стелі, а потім знову заспокоївся та підняв брови, - цікаво, як тобі мій фірмовий суп?