Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

- Я не врахував цього. Зовсім не подумав, - скрушно зітхнув Володимир.

- Із розмов Володимира із замовником, котрі ми теж почали підслуховувати, - продовжив капітан, - стало зрозуміло, що він, швидше всього, з переляку сховав ці колти десь у вашому селі. Тому що носити з собою їх було дуже ризиковано. А потім і вирахували, звідки йшов сигнал смартфона злочинця і дізналися про хату. І раптом одного разу приїжджає сюди зовсім нова людина, це ви, Марто, і зрозуміло, що підозра одразу впала на вас як на замовницю. Нова людина, все таке… типу приїхала за колтами...

- Та ні, це не я! - знову обурилась я.

- Це вже потім стало зрозуміло, а поки що ви в нас були під дуже великою підозрою. Крім того, біля хати почався великий рух, оскільки ми стежили за вами уже більш ретельно, то теж перехопили ваш електронний лист із оголошенням конкурсу наречених. І тут у мене виникла думка, що було б дуже зручно надіслати вам нашу людину із поліції у вигляді нареченого. І цю людину погодився зіграти мій помічник, ви його вже знаєте. Євген. Женя у нас хлопець молодий, холостий, підходив і за віком. Таким чином, був би поруч. І стежив би за діями Володимира, якби той активізувався. І перевірив би точно, чи ви не пов'язані зі злочинцем. Вчора зранку почався ваш відбір наречених. Женя нам періодично дзвонив і розповідав, що тут відбувається. Останнє, що дуже його насторожило - це проникнення у хату вчора ввечері незнайомої людини. Явно це був Володимир. До речі, Євген помітив його маніпуляції з вином. Але не подав виду. А потім всі чарки повиливав. З нової пляшки все наливали по-новому.

- Ага. Я акуратно. Ніхто й не помітив. Та й пили тільки ми з Сергієм в основному. Оля тільки пригубила. Макс теж майже не пив . А потім Орест ще, - сказав Євген.

- Орест автоматично став підозрюваним. Та й Сергій також. Всі нові люди в цій садибі стали підозрюваними. Про всіх ми думали, що вони замовники. Всіх почали одразу ж перевіряти в базах даних, - говорив далі капітан. -. І ще було зрозуміло, що сьогодні станеться щось особливе, бо Володимир ризикнув влізти в хату, по-перше, і по-друге, хотів усіх приспати чи отруїти, невідомо. Тому Євген був насторожі. Він бачив, як Орест тягне Марту в машину, а потім бачив, як Володимир нападає на них і вже сам несе їх у льох, впевнений, що всі сплять. Все це Євген спостерігав із-за кущів, але поки що не втручався, тому що нам потрібні були докази, по-перше, і вихід на замовника, по-друге. Ми могли схопити злочинця, але доказів жодних не було. Він сам повинен був зізнатися, що він тут робить і чому так діє. Отож, він перетягнув Марту і Ореста у льох закрив їх там, а потім повернувся до машини, бо згадав, що треба забрати той камінь, яким вдарив Ореста. Там були відбитки пальців. Тому він його підібрав і сховав собі до рюкзака, щоб потім десь, напевно, викинути. Камінь ми знайшли, - задоволено промовив капітан. - Сам же пішов знову до льоху і почав погрожувати Марті і вимагати, щоб та розповіла йому, де вона сховала колти, тому що був впевнений, що їх Марта десь переховує. Всю цю розмову записав на диктофон наш Євген, який перед цим розбудив і покликав на допомогу Максима, тому що сам, можливо б, і не впорався. Все-таки, Володимир був озброєний. Євген швидко розбудив Сергія, Максима і Олю, розповів, що злочинець схопив Марту з Орестом, і треба якось діяти. Олі з Сергієм наказав викликати поліцію, а сам з Максимом пішов до льоху, де відбулася остаточна сцена нашого злочину.

- Так, я теж хотів піти, але мене не пустили! - сказав Серж. - Євген наказав контролювати ситуацію тут. Мало що могло статися.

- Ну, нам потрібен був хтось для підстраховки, - посміхнувся Євген. - Щоб якщо в нас не вийде затримати злочинця, то ти уже захищав потім нас всіх, - пожартував він і посміхнувся.

- Отакий у нас склався пазл, - завершив свою розповідь капітан Гавриленко. - Коротко кажучи, злочинця зловили, Марту врятували, з Орестом розібралися. Вияснили, що він не замовник, не злочинець, а просто випадкова людина в цій злочинній ситуації. І тепер у мене виникає одне-єдине питання. А де ж насправді зараз знаходяться колти?

- Так, - сказав Володимир, - і мене це цікавить. Просто так. 

- Та всіх нас цікавить, - сказав капітан Герасименко і поглянув на мене.

- У Джмелика, - відповіла я просто, почувши зараз, як собака на вулиці гавкає, напевно, вже отямився від снодійного, прокинувся. - Вони у банці. Ми знайшли їх із Олею вчора у шафі і переховали. Колти зараз у банці, закопаній в землю під деревом, біля собаки.

Капітан здивовано підняв брови.

- Що ж, зараз ми все перевіримо. А тепер кілька слів щодо нашого громадянина Ореста. Він здійснив учора ввечері напад на громадянку Марту і мусить понести покарання або виплатити великий штраф.

- Я не нападав! - стрепенувся Рест. - Я хотів, щоб вона поїхала зі мною! Це ж для її блага! Я хотів з нею одружитися! Хочу бути разом з Мартою! Вона вагітна від мене, але опирається! Тому я хотів відвезти її в райцентр, бо зняв там готель, і хотів, щоб відновилися наші стосунки! Я хочу бути з нею разом! Марто, я кохаю тебе! І хочу бачити своєю дружиною! Нашій майбутній дитині потрібен батько! - почав говорити Рест гарячково, швидко, переконливо.

- А я цього не хочу! - відповіла я. - І навіть не говори про це!

- Дуже дивне прагнення і бажання, громадянина Ореста. - задумливо сказав капітан Гавриленко. - Ще вчора ми наводили про вас детальні довідки: ви збиралися одружуватись із громадянкою Мар'яною… Ще позавчора зустрічалися з нею, разом провели ніч у її квартирі. А вже вчора ви зненацька передумали? І приїхали терміново у великому поспіхові, навіть кинувши всю роботу, сюди, у це богами забуте село. Дуже різка зміна в поведінці! Нас це зацікавило. Ми навіть думали, що це ви замовник. Але знайшовши певний журнал у вашому багажнику, все зрозуміли!