Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

до нової квартири або збиралася це зробити, здавалася Голді пов’язаною з нею узами спільної справи. В її уяві людство поділялося на тих, кого цікавили питання житла, орендної плати та меблів, і тих, кого це не цікавило. Перші, до яких належала й вона сама, становили вищу категорію людей. І, натрапляючи на оголошення про оренду квартир, вона кожного разу відчувала щось схоже на почуття, із яким художник бачить мимохідь якісь приналежності свого мистецтва.

За традицією більш громіздкі весільні подарунки надсилають молодятам додому за кілька днів до весілля, а близькі родичі та друзі наречених зазвичай домовляються між собою, який предмет обстановки кожен із них даруватиме. Отож Голді залишила свою роботу за тиждень до видатної події, аби бути на квартирі, коли туди доставлятимуть речі.

Рано-вранці вона прийшла до порожньої квартирки, взявши з собою їжу, й пробула на варті аж до темряви, поки не прийшов Натан, аби забрати її додому.

Минув день, другий, третій, але жоден агент транспортної контори так і не вигукнув її імені. Вона сиділа, чекала, слухала, чи не пролунає грубий голос, але марно.

«Мабуть, зарано. Я дурна, що чекаю на щось так скоро», — намагалася вона втішити себе. І чекала ще годину, і ще одну, але ніякі весільні подарунки не з’являлися. «Що ж, зрештою ще купа часу. Подарунки прибудуть за день-два до весілля», — розмірковувала Голді й знову чекала, знову прислуховувалася, знову її серце вистрибувало з грудей.

Порожнеча щойно прибраної, ретельно вимитої квартири, що пахла побілкою, починала її лякати. Її збуджений мозок наповнювали звуки, яких не чули перенапружені вуха. Але вона все одно сиділа й сиділа на підвіконні, намагаючись почути голос доставника.

«Тс-с, тс-с-с, тс-с-с-с!» — шепотіли стіни, з кутів глухо долинали жахливі погрози, й серце Голді раз по раз стискував страх. Вона часто відчувала себе на межі божевілля, проте залишалася сидіти й чекала, чекала, чекала.

За щонайменшого шуму у вестибюлі Голді схоплювалася на ноги, її серце шалено калаталося, але вже наступної миті завмирало в грудях, бо виявлялося, що це лише один із сусідів або рознощик. І це повторювалося так часто, що Голді почала підозрювати в себе серцеву хворобу. І все ж таки настав день п’ятий, і вона знову була на своєму посту й чекала, чекала, чекала на весільні подарунки. Мало того — коли після роботи прийшов Натан і був прикро вражений тією самою порожнечею в квартирі, Голді у відповідь на його сумні розпити почала з веселим обличчям добродушно кепкувати з його жіночої схильності швидко занепадати духом і змальовувала їхні перспективи в рожевих тонах доти, доки не переконала саму себе (якщо не його), що ситуація виглядає не так вже похмуро.

На шостий день до будинку на Черрі-стріт усе ж таки під’їхав агент транспортної контори, але він привіз лише величезне дешеве крісло-гойдалку для Голді та Натана. І коли виявилося, що це подарунок сім’ї, від якої очікувалося щось не менше за килим або гарнітур для вітальні, радість і надія, пробуджені прибуттям цього крісла, перетворилися на цілковите розчарування та відчай. Майже годину Голді скорботно гойдалася в цьому кріслі, намагаючись уявити собі, як чудово було б, якби всі її очікування справдилися.

Незабаром прибув хиткий кутовий столик, оббитий плюшем. Він не міг коштувати більше за долар. Проте це був подарунок від близького друга, на якого розраховували в плані трюмо або гарнітуру для спальні. Трохи згодом були привезені дешевий будильник і контейнер для льоду. Це було все.

Час від часу Голді підходила до дверей кімнати, щоб оцінити ефект у цілому. Але що більше вона намагалася уявляти собі вітальню напівзавершеною, то жахливіше ці кілька самотніх, не поєднаних між собою речей підкреслювали порожнечу решти квартири. Отож вона сіла у свою гойдалку й сиділа нерухомо, опустивши голову, а потім заходилася відчайдушно розгойдуватися взад і вперед, немов прагнула в такий спосіб позбутися свого похмурого, жалюгідного «я».

І все ж таки коли прийшов Натан, в очах Голді блиснув тріумфальний вогник. Вказуючи на подарунки, вона сказала: «Ну що, містере, хто мав рацію? Непогано для початку, хіба ні? Щоб ти знав, більшість людей надсилають весільні подарунки після церемонії — так-так! — додала вона конфіденційним тоном. — Отож ми запросили цілу купу народу, і всі, дякувати Богу, люди неабиякі. А хтось колись чув, щоб леді чи джентльмен прийшли на пристойне весілля з шикарною весільною вечерею, а потім ошукали молодят із подарунками?».

Вечірка була вже в розпалі, однак у залі, розрахованій на сотні людей, все ще було не більше двох десятків гостей.

Всі почувалися ніяково й постійно оглядалися в очікуванні можливого прибуття нових гостей. О десятій годині танці, що передували церемонії, ще тривали, хоча кілька вальсуючих пар виглядали так, немовби лякалися дзвінкого відлуння власних кроків посеред суворої урочистості навколишньої порожнечі та тьмяного відблиску гнітючого простору підлоги.

Дві скрипки, корнет і кларнет пронизливо верещали, немов від болю, а капосна надмірність газового освітлення додавала цим тортурам жорстокої глузливості. Весілля й розважальні заходи були в цьому гетто рідкістю, тутешні музиканти теж потерпали від злиднів — звідси й той жадібний, відчайдушний азарт, із яким цей ансамбль налягав на свої інструменти.

Врешті-решт стало очевидним, що зібранню не судилося стати численнішим й немає сенсу далі зволікати із церемонією. Насправді для присутніх не було таємницею, що більшість запрошених друзів не прийшли через відсутність роботи: у когось пристойне вбрання було закладене в ломбарді, хтось був просто надто пригнічений своїми турботами, аби налаштуватися на весільну метушню. Дехто навіть вважав помилкою з боку Натана влаштовувати урочистості в такі важкі часи, коли ні в кого немає роботи.

Був початок одинадцятої години, коли кантор — високий, худорлявий чоловік із сивою бородою та меланхолійним обличчям — надягнув свою кіпу й, підійшовши до танцюючих, вигукнув із синагогальною інтонацією: «Ходімо, пані, вкриємо наречену фатою!».

З десяток доньок Ізраїлю пішли за кантором і музикантами до бокової кімнатки, де Голді сиділа між двома жінками (дружинами двох чоловіків, які мали дбати про нареченого). Згідно з ортодоксальним звичаєм, вона протягом усього дня постилася, тож унаслідок цього, а також смутку, що гриз її на додаток до