Читати книгу - "На схилах Карпат, Семенюк Юрій"

Станом на 1916 Пістинь був містечком і зберіг цей статус після Першої світової та ЗУНР. 

В 1934 Пістинь отаточно втратила натомість стало центром ґміни Косівського повіту Станіславського воєводства до складу якої крім неї входили також Микитинці, Шешори, Прокурава та Брустури. 

В 1936 школа в Пістині стала вже п'ятикласною. Приміщення раніше слугувало в'язницею і досі в ньому міститься камера що слугує підвалом. Після того як пітинчани викупили споруду вони заснували там повноцінну школу. 

До 1939 в Пістині знаходився суд, жандамерія, шіснадцять шинків, чотири релігійні споруди. Це підтверджує значення містечка населення якого складалося 3720 мешканців. 

Внаслідок бойових дій Другої світової війн середмістя Пістині було повністю зруйнованим, більше того - втрачена статус міста, та як наслідок відсутність можливості відновити втрачений архітектурний історичний спадок. 

Під час бойових дій другої світової війни було знищено синагогу та костьол. 

На території Пістиня відбувалися криваві бої між радянськими та німецькими військами - лісо-гірський масив Красник отримав свою назву від того, що в наслідок битв там все було червоним від крові. 

В лавах рвдянської армії проти вермахту воювали та схилили голови 61 пістинчанин. 

Під час польської та радянської окупації в селі розгорнула свою боротьбу українська повстанська армія (УПА) що протрималися тут до 1952. 

УПА активно реагували на польську агресію проти українського населення - вони повністю винищили польську та єврейську діаспору, що була непоміченою німцями. Схожі бойові дії відбувалися, для прикладу, в Кутах - там українські націоналісти в боротьбі за свободу знищили польське та вірменське населення. 

У зимку 1952/3 бійці УПА що зимували на горі Клифа відправили одного з товаришів Ярослава Грабчука  ''Дуная'' за продовольством, потрапивши до полону той здався загону НКВС і привів їх до криївки. Ще один, Андрій Мотрук ''Сірко'' теж здався. Однак інші два - Василь Ковалишин ''Нескорений'' та Дмитро Ілюк ''Кичера'' розпочали запеклий бій. Нажаль, українські воїни померли у кривавій боротьбі знищивши невідому кількість окупантів. 

Як наслідок, розпочалися репресії проти пістинчан що допомагали останнім повстанцям. 

Після угасанню спротиву УПА, дискримунації зазнали українська культура та релігія. Необхідно зауважити що першим патріархом ПЦУ був уроженець іншого села Косівського району - Химчина - Володимир Романюк. 

В Пістині діяла освітня програма проти церкви. Одним з її очильників був Леонід Прокопович. 

Однак Пістинь як село мало багато християнську культуру. Збереглися списки священиків більш як за 150 років: Даниїл Ключовський (1741), о. Іван Левицький (до 1844 р., помер в Пістині), о. Кирило Блонський (тимчасово опікувався парохією у 1844-1845 рр.), о. Василь Єндрейовський (Андріївський, 1845-1849), о. Антін Загайкевич (1849-1850), о. Костянтин Бородайкевич (1850-1853), о. Антін Варивода (1853-1854), о. Іполит Левицький (1854-1882, помер в Пістині), о. Омелян Левицький (1866-1884), о. Софрон Литвинович (1884-1887), о. Григорій Пасічницький (1887-1896, помер в Пістині), о. Олександр Пасічинський (1891-1898), о. Онуфрій Семіон (1898-1906, помер в Пістині), о. Микола Руденський (1906-1909), о. Августин Арсенич (1909-1930, помер в Пістині), о. Євген Ґіссовський (1930-1932), о. Василь Бабин (1932-1950), о. М. Лютий (1950-1965), о. Петро Лютий (1965-1970), о. Р. Миронів (1970-1976), о. Василь Воєвода (1976-1978), о. Іван Федорак (1978-1982), о. Михайло Синеджук (1982-1987), о. Василь Романюк (майбутній Патріарх УПЦ КП) (1987-1988), о. А. Семчук (1988-1992), о. Віктор Буянов (1992-1993), о. Петро Дяків з 1993 p. перший священик з числа жителів села, після нього й до сьогодні править його син, також о. Петро Дяків.

Для проведення служби вони використовують Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1600), також відомо як варварівська оскільки в ній зберігається ікона святої Варвари, та церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (1783-1871). 

Потрібно зауважити що свого часу поселення Вибранівка мала власну церкву. Нині це територія що складається з кутків Штурбак, Прелочі та Зарутка, від решти села їх відділяє тросова лавка що йде далі стадіону (є в'їзд через основну дорогу через куток Липи). 

За радянського періоду уроженці Пістиня відзначилися у науковій сфері. 

Андрій Савицький був доктором фізико-математичних наук, професором електроніки і нетрадиційної енергетики Чернівецького національного університету та членом Нью-Йоркської академії наук. 

Ярослав Гаврилович Братівник працював на Байконурі керуючи запуском ракет.