Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

​- Я не знаю, що тобі сказати, - мовила Діана, - але я не уявляю, як ми зможемо тут жити.

​- Звикнеш, - всміхнувся та повторив хлопець, - я звик за десять років. Але самому дійсно сумно. До того ж в мене є чоловічі потреби. Ти неймовірно гарна та сексуальна, - спробував потягнутись до Діани, але та перелякано відсунулась, - Ді, тобі просто потрібен час. Все буде добре, - ніжно посміхнувся та встав з ліжка, - відпочивай. Макара не чіпатиму поки. Погляну на Олеся.

​- Зачекай, - кинула Діана, щойно Вʼячеслав торкнувся ручки дверей – коти, що я бачила, справжні?

​- Так, справжні, - засміявся, розуміючи, що дівчина все ж почала усвідомлювати обставини, в які потрапила, - це Тімон та Пумба. Бігають собі, де хочуть. Тримаю їх на всяк випадок, - махнув рукою, - але їх їсти я не збираюсь. Як можна їсти котів?

​- Дійсно, як можна їсти котів! - всміхнулась Діана, розуміючи жахливість всього діалогу, - але газ, що підіймається з шахти ліфта? Ти теж дихав ним. Ти розумів, що щось мало йти не за твоїм планом?

​- З роками я звик до нього, - всміхнувся хлопець, - він не впливає на мене так, як впливає на вас. Я ледь втримався, коли ви як навіжені почали тікати від манекенів. – засміявся, закриваючи рота рукою, - це було дійсно смішно! Наступного разу, сама будеш сміятись, заводячи гостей в наше провалля.

​Діана ледь втрималась аби не фиркнути. Їй хотілось образити Вʼячеслава. Кинутись на нього. Роздерти обличчя. Втекти. Врятуватись. Але потрібно чекати. Потрібно зрозуміти, як саме вона зможе врятувати друзів та вибратись.

​- Реально, як можна їсти котів? – хлопець тихо засміявся, зникаючи з очей.