Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

​- Сімʼєю? – В'ячеслав здивувався та розгубився, - що ти маєш на увазі?

​- Ти бачив каблучку, що подарував мені Макар? – від почутого імені хлопець гнівно стиснув губи, - він зробивмені пропозицію, але я відмовила. Я хочу почути цю пропозицію від тебе, - замовкла та опустила погляд на підлогу, не наважуючись побачити посмішку чи гримасу обурення.

​- У твоїх словах є істина, - несподівано відповів Вʼячеслав, - я знайду цю каблучку. Я зроблю тобі пропозицію. Ти побачиш те, що я дійсно кохаю тебе, - його очі запалали божевіллям, - ми зіграємо маленьке весілля. Запросимо твоїх друзів, - показав в сторону дверей, - ти станеш моєю по справжньому! – крикнув та ляснув в долоні, - ми станемо справжньою сімʼєю!

​Хлопець схопив швабру та ганчірку, закинув в передпокої. Йому не терпілось піднятись до торгівельного центру, аби знайти майбутню обручку.

​- Бачиш, - всміхнувся Діані, - ти ще не розумієш всього, але твій мозок підказує, як все має бути. Так ти попрощаєшся з друзями та минулим життям, - підійшов до дівчини, торкнувшись обличчя, - провалля насправді не таке страшне. Уяви світ лише для нас. Ніяких правил та грошей. Ніякого горя та смутку. Ти. Я. Наша Сімʼя!

​Вʼячеслав пальцем провів по її щоці, ніжно розглядаючи її. Потягнувся до неї, розкриваючи вуста. Діана соромʼязливо всміхнулась у відповідь та поцілувала хлопця. Закрила очі, відчуваючи його смак.

​- Не будемо поспішати, - хлопець тихо засміявся, даруючи теплий погляд, - все зробимо правильно. Ти права!

​За мить, Діана залишилась в кімнаті наодинці. Вʼячеслав зачинив двері, провернувши замок. Стояла хвилину. Дивлячись прямо, не зробила жодного руху. Раптом заплющила очі та скривила обличчя в гніві. Сплюнула в сторону т з огидою витерла свої губи рукавом.

​- Ненавиджу тебе, - тихо мовила в сторону дверей, - потвора!

​Зробила крок, притулившись до дверей вухом. У квартирі панувала тиша. Вслухалась деякий час. Несподівано почула чийсь стогін. Одразу уявила друзів, що певно лежали без тями. Зв’язані, перелякані, побиті. Відчула сльози на щоках. «Я врятую вас!» - промайнула думка, що надала сил.

​Обережно стисла руку в кулак та постукала. У відповідь почула порожнечу та тонку стінку. Ще коли отримала удар в голову, зрозуміла, що перед нею дешеві міжкімнатні двері з порожниною всередині. Відійшла на декілька кроків та стисла зуби. Напруживши тіло, кинулась вперед, виставивши плече. Удар. Перешкода тріснула, але залишилась на місці.

​Діана потерла плече, відчуваючи різкий біль. «Це не зупинить мене» - втягнула повні груди повітря та заспокоїлась. Наступна спроба ще більше пошкодила двері, та вони тримались. Тихо застогнала та почала бити кулаком. Несподівано, запʼястя застрягло в дірці. Розплющила очі та витягла руку. Витерла кров, що виступила з роздертої шкіри та почала розширювати дірку.

​Простягнула руку в отвір та знайшла ключ, що стирчав в серцевині. Провернула. «Я вільна!» - застогнала, відчувши біль в отриманих ранах. Потягнула двері та зазирнула в передпокої. Квартира була порожньою та повністю освітленою. Біля вхідних дверей побачила зарядну станцію, підключену до електрощитової.

​Тихо вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері. Чкурнула у вітальню напроти. В кімнаті нікого не помітила. Лише диван, бігова доріжка та спортивний інвентар, стіл з книгами та забите дошками вікно. Зітхнула, адже очікувала побачити друзів.

​Вийшла, торкаючись стіни. Рушила до виходу. Двері на кухню були зачинені. Аж раптом, почула шарудіння та тихий стогін. Спочатку завмерла, не наважуючись навіть дихати. Прислухалась. Кроків не почула. Обережно торкнулась ручки та повернула її. В носа одразу вдарив різкий запах медичних препаратів.

​Зайшовши на кухню, побачила широкий стіл та Олеся, що лежав на ньому. Кинулась до друга, заплакавши. Рудий хлопець був без тями, але час від часу намагався рухати руками та ногами. Йому це не вдавалось, оскільки все його тіло було перевʼязане ременями.

​- Я врятую тебе, - застогнала Діана, не розуміючи, що саме має зробити, - любий, рідненький, потерпи, - шепотіла не розраховуючи, що він її почує.

​Оглянула хлопця та побачивши праву ногу, закрила долонями рота. Стримуючи крик, силою заплющила очі. Важко зітхнула та деякий час стояла, не рухаючись. Нижче коліна нога була ампутована. Перемотана бинтами кінцівка була затягнута джгутами. Відчула, як почала тремтіти. Перед очима забігали білі плями.

​- Я врятую тебе, - повторила самими вустами, хапаючи повітря, - я не хочу вірити в те, що ми загинемо в цьому клятому проваллі, - стримала стогін, - тим більше я не збираюсь бути дружиною людожера.

​Важко ковтнула, оглянула кухню. На столі біля раковини побачила декілька закритих лотків. Вони були не порожніми, але заглядати в них дівчина не наважилась. Відчула як волосся почало підійматися дибки. Вона добре розуміла, що мала побачити всередині.

​- Олесь, сонце, - Діана почала легенько штовхати хлопця в плече, - прокинься, друже. Я прошу тебе, - тихо повторювала, роняючи сльози на підлогу.

​Несподівано рудий хлопець розплющив очі. Побачив Діану. Деякий час просто лежав та не рухався. Аж раптом спробував підвестись. Зрозумівши, що привʼязаний, перелякано глянув на подругу. Лише в останню мить, дівчина притулила долоню до його рота. Хлопець закричав, намагаючись вирватись. Паніка накрила його. Сильно смикнувши правою ногою застогнав, відчувши неймовірний біль.