Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

​- Тихо, тихо – прошепотіла Діана, наблизившись до Олеся, - я благаю тебе! Не кричи. Не смикайся. Це важливо! – зрозумівши, що хлопець перестав робити різкі рухи, прибрала руку, - я не знаю як швидко все пояснити, - почала плакати, - але ми всі потрапили в страшну пастку до маніяка, - Олесь здивовано округлив очі.

​- Ді, про що ти говориш? – прохрипів, - я кинувся на мерців, - обірвав себе, насупившись, - а потім мене накрила темрява, - він спробував підняти руку, - тепер я опинився тут. Чому я привʼязаний?

​- Послухай мене, - Діана спробувала продовжити, - ти зник на восьмому поверсі. Ми шукали тебе. Міра казала, що ти втік від неї. Ти кричав, що ми всі мертві, - Олесь не міг повірити в те, що чув, - Ми дійшли третього поверху. Далі я нічого не памʼятаю, - витерла сльози рукавом, заспокоюючись, - Але потім я прийшла до тями в кімнаті, в цій самій квартирі. Виявляється нас вели в пастку, - голос її затремтів наче вона соромилась того, що мала сказати – в пастку нас вів Слава.

​- Слава? – Олесь почав знову смикатись – Пастка? Ді, ти говориш нісенітниці. Арс взяв з собою якісь наркотики? Це божевілля якесь, - почав махати головою в сторони, намагаючись зрозуміти, де знаходиться.

​Погляд рудого хлопця зупинився на правій нозі. Він стиснув зуби, відчувши біль лише спробувавши зігнути ногу в коліні.

​- Ді, - зірвався на крик, від чого Діана знову закрила йому рота, перелякано глянувши в сторону вхідних дверей, - негайно розвʼяжи мене, - почула нерозбірливі слова.

​- Олесь, рідненький, - прошепотіла, - не кричи, благаю! Слава нас затягнув в пастку. Він, - її голос зірвався, - він людожер.

​- Якого дідька? – вибухнув Олесь та почав смикати руками та ногами, - розвʼяжи мене негайно! Або я почну кричати. Мені байдуже, що ви тут вигадали. Я не збираюсь грати в ваші ігри, - різко зупинився, - де Міра? Ді, відповідай!

​- Я не знаю, - сльози закрили очі, - я дійсно не знаю.

​Потягнулась до першого ременя та почала тягнути за язичок. Деякий час не могла зрушити з місця, адже ремінь був міцно затягнутий. Впоравшись, розвʼязала руку хлопця. Кинулась до правої ноги, але перелякано зупинилась.

​Олесь вільною рукою потягнувся до іншої. Звільнив себе та підвівся. Несподівано, простогнав тонким голосом, побачивши праву ногу. Він не вірив власним очам. Почав швидко терти обличчя, час від часу дивлячись на порожнечу після коліна.

​- Це сон, - прохрипів тихо, торкаючись руками там, де мала бути нога, - це дурний, нереальний сон.

​- Це не сон, - відповіла Діана, зібравши всі свої сили, - я кажу тобі правду. І чим довше ти будеш її приймати, тим менше у нас часу на втечу.

​- Втечу? – не зрозумів рудий хлопець, продовжуючи свої пошуки, - як це відбулось?

​Тільки Діана зрозуміла, що має розповісти про суп, який їла декілька годин тому, відчула калатання серця. «Я не можу цього сказати!» - промайнуло в голові.

​- Відкинемо зараз всі розмови, - її голос тремтів, - ми маємо знайти друзів та врятуватись.

​- Це Слава зробив? – запитав Олесь, не слухаючи подругу, - Слава?

​- Так, це Слава, - зашипіла Діана, - послухай, нам треба знайти друзів! Цей маніяк зараз повернеться. Він вбʼє нас усіх! А потім буде жерти нас та сміятись, – хлопець лише зараз зрозумів те, що дівчина хотіла донести.

​Кинув погляд на стіл біля раковини. Побачивши лотки, перевів погляд на ногу. Йому стало зле. Одразу побілів. Схопився за живіт, борючись з нудотою. Його дихання збилось. Діана відійшла на крок, давши можливість другу прийти до тями. Обійняла себе за плечі, розуміючи, що зхвилини на хвилину Вʼячеслав повернеться.