Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

​- Не будь занудою, - Арсеній засміявся та хлопнув новенького по плечу, - декому з нас ця інформація буде зовсім не корисною, - хитро глянув на Діану та підморгнув.

​- Краще я буду запускати, - підняв руку Макар, - в мене більше досвіду, аніж у нашого Арси. Нам вистачить стоп роликів?

​В’ячеслав вказав на коробку, показуючи на пристрої. Макар діловито відсунув Арсенія в сторону та опустився за першим роликом. В цей час, гід закріпив мотузку на системі, під’єднав до каната. Махнув всім рукою та мовив щось на кшталт «Побачимось в пеклі!». Відштовхнувся та чкурнув вниз.

​Діана проводжала хлопця переляканим поглядом, розуміючи, що це чекає особисто її. Важко ковтнула та втягнула прохолодне нічне повітря. «Тримайся, мала, ти сильна!» - сама себе заспокоїла та благаючи глянула на Макара. Її хлопець вже зосереджено займався Олесем, що визвався спускатись наступним.

​- Слава так і не сказав, що там знизу? – невпевнено мовила Міра, - ми на шаленій швидкості влітаємо в будинок. А там що? Стіна? Буде боляче! – вже почала терти плече, уявивши страшенний біль.

​- Не хвилюйся, - відповів Арсеній, знімаючи рюкзак, щоб дістати свою систему, - по-перше, Слава буде зустрічати та ловити кожного. По-друге, він казав, що там до стіни прикріплений матрац. Тому біль буде, але легкий. Нічого не зламаємо.

​Олесь перехрестився, потягнувся до Міри та смачно поцілував свою подругу. Тяжко зітхнув, поглянувши в провалля та відштовхнувся ногами. Хлопець тихо завив, схопившись за мотузку. За лічені секунди пролетів всю ділянку та зник у вибитій стіні багатоповерхівки.

​Діана відійшла на крок назад, але відчула сильну руку Арсенія. Він зацокав та всміхнувся. Обійняв дівчину та штовхнув вперед.

​- Ді, не втечеш, - мовив тихо, - не хвилюйся. Просто заплющ очі. Все буде дуже швидко. Слава тебе спіймає, - хитро підморгнув, - як тобі новий знайомий?

​- Нормально, - буркнула дівчина, відчувши, що лице її почало палати, - він дійсно все там знає? Ти ж не просто так назвав його гідом?

​- Та ні, це його перший вихід, - підняв плечі Арсеній, - ніколи там не був. Але як почув про нашу ідею, то довго благав мене взяти і його, - наблизив обличчя до Діани, - тепер твоя черга, мала.

​Діана різко поглянула на Макара. Той вже вдягав новий стоп-ролик. Міра зникла швидко та без крику. «Моя черга, - затремтіли думки, - я не хочу!»Але зробила невпевнений крок, піднявши руки до свого хлопця. Їй так захотілось, щоб він її обійняв та заспокоїв.

​- Ді, не зараз, - кинув басом, - у нас немає часу. Підходь, я тебе закріплю. Ти пам’ятаєш, що руками не торкатись канату? – його суворий погляд опалив дівчину.

​- Я не така дурна, як ти собі вирішив, - огризнулась у відповідь Діана, відчувши сльози на очах, - ти обіцяв поводитися як людина. В таборі? Агов? Я не дуже помітила за всі ці дні?

​- Не треба влаштовувати мені сцену, - байдужим голосом відповів Макар, - затисни кофту зубами й стрибай. Кричати не можна, позбігаються всі охоронці та наша пригода як почалась, так і закінчиться. Зрозуміла?

​Дівчина нічого не відповіла. Вона була розлючена, ледь тримала себе аби не дати ляпасу нахабі. «І це мій хлопець? – спитала сама себе, - поводиться як останній покидьок». Розвернулась до провалля, відчувши калатання серця. Яма, багатоповерхівка, порожнина. «Я божевільна!» - промайнуло в голові.

​Не чекаючи поки страх обійме та заполонить думки, відштовхнулась та міцно стисла зуби. Вхопилась за мотузку та заплющила очі. Майже одразу холодне повітря вдарило в обличчя. Діана відчула неймовірну швидкість. Вона летіла вниз, туди де починається шлях в невідоме місце, сховане під землею на тридцять поверхів.