Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

Я завмерла в ліжку, вчепившись в подушку, ніби в рятівне коло. Особлива гостя? Невже прибуває головний інспектор доброчесності майбутніх наречених?

Поки я змагалася із сукнею, яка чомусь вирішила стати моїм заклятим ворогом, у двері зазирнула Белла (вона ж Ізабель, сестра Лукоса). Ми з нею майже одноіменці. Але її повне ім'я - Ізабель, а моє - Ізабелла.

— Ти виглядаєш… цікаво, — оцінила вона мій невдалий експеримент із зачіскою.

— Я старалася бути максимально скромною. Ну знаєш, щоб відлякувати.

Белла хихотіла.

— Повір, проти тієї, хто прийде, тобі навіть старатись не доведеться.

Це звучало загрозливо.

О третій годині я стояла в холі, старанно вдивляючись у двері, наче чекала подачі лимонаду.

І тут вона увійшла.

Тонка, як берізка. Волосся ідеально укладене, коліна складені ніби за стандартом етикету, погляд — зверхній, але витончений. На обличчі — макіяж, який коштував більше, ніж мій мобільний телефон.

— Лукос! — защебетала вона солодким голосом. — Я так сумувала!

Вона кинулась йому на шию, а я ніяково переминалася з ноги на ногу.

Добре, що я наділа свої «черевики удачі» — ті самі, де підошва майже відклеювалась. Справжня зброя для таких подій.

— Селесто, — спокійно сказав Лукос, вказуючи на мене, — це Софі. Стара подруга сім’ї.

Софі обвела мене поглядом, повним суміші жалю й перемоги.

— О, привіт. Ти така… мила. Як кошеня, яке знайшли в коробці біля магазину.

Я всміхнулась:

— Дякую! А ти така… ідеальна. Як вітрина ювелірного магазину.

І так само небезпечна для гаманця.

Белла знову закашлялася в кулак.

Після невеликого обіду Софі взяла Лукоса під руку і повела «погуляти садом», а я залишилася сидіти з Беллою.

— Слухай, — прошепотіла Белла, — вона тут не просто так. Мати хоче, щоб Лукос згадав, як виглядає ідеальна наречена. Може, навіть відмовиться від тебе.

— Та невже? — я так зраділа, що ледь не обпекла язика чаєм.

— Так. Тільки є одне “але”.

Я насторожилась:

— Що ще?

— Лукос ніколи не любив те, що йому підсовують. Він завжди обирав те, що заборонено.

Я втупилася в неї.

— Тобто в даному випадку… мене?

Белла розвела руками:

— Я лише констатую факти.

Того вечора, коли я йшла спати, я вклала в подушку найщирішу молитву:

“Господи, дай Софі вдало звабити Лукоса. А мені — пакети для збору речей.”

Але глибоко в душі я відчувала тривожне передчуття.

Лукос дивився на мене за вечерею якось по-новому.

Як на завдання…

Або на головоломку, яку дуже хочеться розгадати.