Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
V
Протягом двох наступних місяців місто повнилося чутками. Дербі дедалі частіше бачили надзвичайно збудженим, тоді як Осната майже не показувалася на очі навіть нечисленним відвідувачам. Лиш одного разу Едвард навідав мене — заїхав машиною Оснати, яку таки доставили з Мену, — аби забрати кілька книжок, які давав мені почитати. Він виглядав схвильованим, зайшов ненадовго і відбувся кількома формальними фразами. Було цілком очевидно, що він не налаштований говорити зі мною в такому стані, і навіть не завдав собі клопоту подати свій звичний сигнал — три і два дзвінки у двері. Як і тоді в автомобілі, я відчув незрозумілий глибинний жах, і щойно він пішов, зітхнув з неприхованою полегкістю.
У середині вересня Дербі кудись на тиждень зник, і дехто з університетських декадентів зі знанням справи натякав на його зустріч із сумнозвісним керівником секти, який після видворення з Англії нещодавно облаштувався у Нью-Йорку. Я ж ніяк не міг забути нашої дивної поїздки з Мену. Мене глибоко вразило перевтілення, свідком якого я став, і я не раз ловив себе на думці, що намагаюся знайти бодай якесь пояснення і самій події, і тому жаху, який вона у мене викликала.
Однак ходили найнеймовірніші чутки про дивні ридання, які долинали з дому Кроніншилдів. Голос начебто був жіночим, і молодь вважала, що плакала Осната. Ридання чулися зрідка і часом переривалися, наче хтось їх силоміць придушував. Точилися навіть розмови про можливість розслідування, однак усі чутки розвіялися, коли одного дня Осната з’явилась у місті і почала весело та жваво щебетати зі своїми численними знайомими, вибачаючись за нещодавню відсутність і побіжно натякаючи на нервовий розлад та істерику, що стались з її гостею із Бостона. Гості так ніхто й не бачив, однак поява Оснати вмить поклала край усім пересудам, хоча справа заплуталася ще сильніше — хтось повідомив, що раз чи два чув із будинку вже чоловічі ридання.
Одного вечора у середині жовтня я почув знайомі три та два дзвінки у двері. Я відчинив їх і, побачивши на сходах Едварда, одразу зрозумів, що переді мною стоїть той самий мій друг, якого я бачив востаннє у день нашої жахливої подорожі з Чесанкука. На його обличчі відбивалися бурхливі емоції, серед яких, схоже, переважали страх і тріумф; коли я зачиняв за ним двері, він кинув переляканий погляд через плече.
Незграбно крокуючи за мною до кабінету, він попросив налити трохи віскі, аби заспокоїти нерви. Мені страшенно кортіло про все його розпитати, але я вирішив дочекатися, поки він сам усе розповість. І нарешті він заговорив тремким від хвилювання голосом:
— Осната пішла, Дене. Учора ввечері, коли служників уже не було, ми довго говорили, і я узяв з неї обіцянку більше мене не мордувати. Звичайно, у мене були певні… певні окультні способи захисту, про які я ніколи тобі не розповідав. Їй довелося поступитись, але вона страшенно розлютилася, спакувала речі і поїхала до Нью-Йорка — встигла на потяг до Бостона о восьмій двадцять. Тепер, мабуть, тільки й буде розмов, що про неї, але цьому вже я не можу зарадити. Тобі краще нікому не казати, що між нами пробігла кішка — просто кажи, що вона поїхала у тривалу наукову експедицію.
Вона, мабуть, залишиться в якійсь із груп своїх сектантів, а потім, сподіваюся, поїде на захід і погодиться на розлучення — хай там як, а я узяв з неї обіцянку триматися якнайдалі і дати мені спокій. Це було жахливо, Дене: вона викрадала моє тіло, виганяла з нього мою душу — робила мене своїм в’язнем. Я ж не опирався і вдавав, що не проти цього, та все одно доводилося повсякчас бути насторожі. Я міг усе як слід продумати, зберігаючи обережність, бо вона не вміла читати моїх думок — принаймні не всі. Вона зрозуміла моє бажання повстати, але оскільки звикла вважати мене безпорадним… Ніколи не думав, що зможу її перемогти… але я знаю кілька заклинань, і вони спрацювали.
Дербі знову озирнувся і хильнув іще віскі.
— Уранці, коли повернулась та клята прислуга, я усіх розрахував — їм це страшенно не сподобалось, почалися всілякі запитання, але зрештою вони пішли. Вони з нею з одного тіста, інсмутська порода — не відрізниш. Сподіваюся, тепер мені дадуть спокій, але мені дуже не сподобалось, як вони сміялися, коли ішли геть. Тепер доведеться знову понаймати старих батькових слуг — я хочу повернутися до нашого дому.
Ти, Дене, либонь, вважаєш мене божевільним, але в історії Аркгема можна знайти чимало речей на підтвердження того, про що я тобі вже розповідав і про що збираюся розповісти. Ти бачив одне з моїх перевтілень — у машині, коли я розповів тобі про Оснату дорогою з Мену. Тоді вона заволоділа мною, вигнала мене з мого ж тіла. Останнє, що я пам’ятаю про нашу подорож, це як я набрався мужності розказати тобі, що вона за диявол. Саме тоді вона заволоділа мною, і я за мить опинився вдома, у бібліотеці, де мене зачинили ті кляті слуги, в її сатанинському тілі… яке навіть людським не назвеш… Знаєш, це її ти віз… ту хижу вовчицю в моєму тілі… Гадаю, ти зміг відчути різницю!
Дербі замовк, а мене пройняв дрож. Звісно ж, я відчув різницю — але чи міг я прийняти на віру настільки божевільне пояснення? Однак мій несамовитий гість продовжував виливати на мене свої дикі фантазії.
— Я був змушений рятуватися, просто змушений, Дене! Вона заволоділа би мною навіки у День всіх святих — вони влаштовують шабаш десь за Чесанкуком, і обряд жертвоприношення поставив би крапку в моєму житті. Вона б захопила мене назавжди… стала би мною, а я — нею… назавжди… занадто пізно… Моє тіло стало б її тілом назавжди… Вона б стала чоловіком, повноцінною людиною, як і прагнула… Я підозрюю, вона хотіла прибрати мене зі свого шляху, убити своє колишнє тіло разом зі мною в нім — хай їй біс! — як вона робила це раніше, як вона, він, воно робило це раніше…
Тепер обличчя Едварда було спотворене страшною гримасою, він наблизив його впритул до мого і перейшов на шепіт:
— Ти повинен знати, про що я натякав тобі у машині: вона ніяка не Осната, а справжнісінький старий Ефраїм. Я це підозрював ще півтора року тому, а тепер знаю напевне. Її зраджує почерк. Коли вона не стежить за собою — іноді вона робить якийсь запис достоту таким самим почерком, як і в рукописах її батька, до останньої риски, — а іноді каже таке, чого ніхто, крім старого Ефраїма, сказати не міг. Він обмінявся з нею тілом, коли відчув наближення смерті, бо вона була єдина, кого він зумів знайти з належним
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.