Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

— Чуваче, ця цукерка нагадує риглі. Де ти її взяла?

— У твоєї мами, чуваче, у твоєї мами.

99

Щойно ми повернулися в Убуд, як я відразу їду до Феліпе і майже місяць не вилажу з його спальні. Я не значно перебільшую. Мене ще ніхто так не любив і так мною не захоплювався, ніколи не робив цього з такою насолодою і таким цілковитим зосередженням. Ніколи ще в процесі любощів із мене так не знімали шкірку, не очищали і не розгортали.

Єдине, що я знаю про інтимні стосунки, що є певні природні закони, які регулюють сексуальне спілкування двох людей. Ці закони неможливо оминути, як не можна знехтувати законом земного тяжіння — не ви вирішуєте, чи буде вам фізично комфортно з тілом іншої людини. Це мало залежить від того, що двоє людей думають одне про одного, як поводяться, спілкуються чи навіть які вони з себе. Містичний магніт, що притягує, або захований десь глибоко у грудній клітці, або його нема. Якщо нема (як неодноразово боляче-відверто демонстрував мій досвід), то ти ніяк цього не викличеш, як хірург не примусить тіло пацієнта прийняти нирку від невідповідного донора. Моя подруга Анна формулює це так: усе зводиться до одного простого запитання — чи хочеш ти, щоби твій живіт до кінця життя притискався до живота цієї людини?

Я і Феліпе задоволено виявили, що ми — це щаслива історія про ідеально допасовані, генетично сконструйовані один для одного животи. У нас немає жодної частини тіла, що викликала б у іншого алергійну реакцію. Жодної небезпеки, жодних труднощів, жодного неприйняття. Все у нашому чуттєвому космосі комплектується просто і бездоганно. І захоплено коментується.

— Ти тільки поглянь на себе, — каже Феліпе, підводячи мене до дзеркала після чергового злягання і показуючи мені моє оголене тіло і моє волосся, що має такий вигляд, ніби я щойно вийшла з центрифуги для підготовки до космічних польотів на базі НАСА. — Поглянь, яка ти гарна… Поглянь на свої вигнуті плавні лінії… Ти схожа на піщані дюни…

(Я й справді не пригадую, щоб моє тіло почувалося так розслаблено, хіба коли мені було півроку і мама сфотографувала мене, блаженну, поклавши в рушнику на кухонний стіл після гарної купелі у раковині).

А потім він веде мене назад у ліжко і каже португальською: «Vem, gostosa». Іди сюди, моя солодка…

Феліпе — майстер спокушати. У ліжку він захоплюється мною португальською, тож я пішла на підвищення і зі статусу «милої малої дорогенької» стала тепер його queridinha. Я полінувалася підучити тут індонезійську чи балійську, зате португальська дається мені несподівано легко і невимушено. Звісно, я опановую словниковий запас рівня подушкових розмов, але це пречудове застосування для цієї мови.

Він каже:

— Дорогенька, скоро тобі це набридне. Тобі набриднуть мої безконечні дотики і мої постійні зізнання, яка ти прекрасна.

Спробуй-но, містере.

Я втрачаю лік часу, зникаю під його простирадлами, під його руками. Мені подобається відчуття, коли не знаєш, який сьогодні день. Мій бездоганно розписаний графік розвіявся вітром. Якось по обіді я нарешті заскакую до свого цілителя після довгої перерви. Кетут знає про мене всю правду ще до того, як я відкрила рота.

— Ти знайшла собі коханця на Балі, — каже він.

— Так, Кетуте.

— Добре. Будь обережна, щоб не завагітніти.

— Буду.

— Він добрий чоловік?

— Це ви мені скажіть, Кетуте, — відповідаю я. — Ви ж йому по руці ворожили і запевняли, що він добрий чоловік. Сім разів це повторили.

— Я таке казав? Коли?

— Це було у червні. Я ж приводила його сюди. Він бразилець, старший за мене. Ви сказали, що він вам сподобався.

— Не було такого, — вперто наполягав він.

Іноді Кетут просто губить зі своєї пам’яті деякі моменти, і ви теж губили би, маючи вік десь між шістдесятьма п’ятьма і ста дванадцятьма роками. Зазвичай він проникливий і чіпкий, та іноді у мене виникає відчуття, ніби я висмикую його з іншого рівня свідомості, з іншого Всесвіту. (Декілька тижнів тому він ні з того ні з сього заявив: «Ти моя дуже хороша подруга, Ліз. Вірна подруга. Любляча». Потім зітхнув, втупився поглядом поперед себе і сумно додав: «Не така, як Шерон». І хто така та Шерон? Що вона такого вчинила? Спробувала розпитати про це, але старий мов води в рота набрав. Удавав, наче не розуміє, про що йдеться. Так ніби я сама придумала цю віроломну нахабу Шерон).

— Чому ти не приведеш сюди свого хлопця, щоб я з ним познайомився? — запитав Кетут.

— Кетуте, я його приводила. Справді приводила. І ти казав, що він тобі сподобався.

— Не пам’ятаю такого. Він багатий, цей твій коханий?

— Ні, Кетуте. Не багатий, але у нього достатньо грошей.

— Середньо багатий? — цілитель хоче подробиць із цифрами й таблицями.

— У нього є гроші.

Моя відповідь, здається, роздратувала Кетута:

— Якщо ти попросиш у нього грошей, він їх тобі дасть чи ні?

— Кетуте, мені не потрібні його гроші. Я ніколи не брала грошей у чоловіків.

— Ти проводиш усі ночі з ним?

— Так.

— Добре. Він тобі догоджає?

— Дуже.

— Добре. А ти досі медитуєш?

Так. Я досі медитую. Щодня. Вислизаю з ліжка Феліпе, переповзаю на канапу, сиджу в тиші і складаю свою подяку за все це. Там, за межами його веранди, крякають качки, прокладаючи свій шлях через рисові поля, кахкають і шумлять на всю околицю. (Феліпе каже, що ці зграйки занепокоєних балійських качок завжди нагадують йому бразильських жінок, які походжають пляжами Ріо, голосно балакають, перебиваючи одна одну, і гордо похитують своїми задами). Я така розслаблена зараз, що пірнаю у стан медитації так, ніби це ванна, приготована для мене моїм коханцем. Гола, у промінні вранішнього сонця, з самим лише покривальцем на плечах, я розчиняюсь у благості, завмираючи над прірвою, як маленька мушля на кінчику чайної ложки.

Чому життя колись видавалось мені таким складним?

Днями я зателефонувала своїй подрузі Сюзан у Нью-Йорк і слухала, як вона втаємничує мене в деталі свого останнього невдалого роману на тлі типових для міста поліцейських сирен. А мій голос звучить прохолодно і рівно, як у нічного ді-джея джазової радіостанції, і я раджу: «Відпусти це, чуваче, бо все є досконалим так, як воно є, і Всесвіт, мала, це суцільний спокій і гармонія…»

Я просто чую, як вона закочує очі, і намагається перекричати сирени:

— Таке може казати лише жінка, у якої