Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— І шо, ви до мене погостювати, чи шум моря і шелест піску знову притягнув?

Щоправда, звучало питання тепер якось м'якше.

Жодних гостей на день народження до неї не прибуло, оскільки тут їх більше не годували і не напували задарма, а без частування і «друзів» поменшало. Тітка Соня сумно жартувала, що «таких друзів тільки гнати в шию», і тут же додавала, що іноді здорово щось у житті змінити так кардинально, щоб побачити справжні обличчя приятелів.

— Я за шматок пирога купила, так і ворог за два шматки перекупить... Удаю, що їх тут не стояло, і просто на душі робиться легше! — весело вигукувала вона, прогулюючись нічним пляжем і розповідаючи Наді про людей, які перестали з'являтися в будинку Софії, коли їй знадобилася їхня допомога. — Таке треба відпускати, — розповідала вона дівчинці, — нехай пливе у своїх справах...

Всю цю історію дівчина зараз у фарбах переказала присутнім, витягаючи з домашнього архіву альбом із фотографіями тітки Соні до і після змін.

— Це хто? — запитував Горинич.

— Тітка Соня, — спокійно відповіла йому Надя вже вкотре.

— А це хто? — питав друг.

— І це тітка Соня, — хихотіла Надія.

Горинич недовірливо мружився, дивлячись то на пампушку Соню, то на струнку Софію на двох фотографіях, розміщених на одній сторінці.

— А де решта тітки Соні? — невдоволено бурчав у відповідь Горинич.

— А це вся вона і є, — сумно зітхнув Любомир, забираючи з рук Змія альбом і ставлячи його на місце. — Тьотя Соня сильно захворіла. І єдиним, що могло врятувати її після операції, стала дієта.

— Не розумію причини твоєї печалі, — обурилася Віра.

— Вона перестала бути собою, — просто відповів тато.

— Чи просто перестала бути зручною і підгодовувати тебе потихеньку тим, від чого мені потім доводилося лікувати тебе?

— То ти знала?!

— Складно не здогадатися, коли після кожної поїздки на море ти починав скаржитися на ні в чому не винне серце, яке стогнало, впавши жертвою непомірного переїдання, — пирхнула мама, сідаючи поруч із татом і беручи його за руку.

— Але ж їжа падає в живіт! До чого ж тут серце? — обурився Горинич, підозрюючи, що його хочуть обдурити.— Їжа — так, — спокійно пояснила мама. — Але буває така їжа чи стільки їжі, що й серце плаче, бо після нього доводиться пропускати через себе брудну кров. Ти ж, напевно, всюди літаєш? Бачив колись море восени, коли люди нарешті їдуть додому після відпусток? Скільки там сміття лишається? Як сильно від цього море та пісок плачуть, чув? — запитала Віра, і Горинич замислився. — Отак і серце людини плаче від певної їжі.

— Значить, ти так думаєш? — похмуро запитав Змій Надію. — Теж думаєш, що я товстий, що це через мене полотно порвалося?

— Ні, Горинич, — чесно відповіла вона, і друг помітно підбадьорився, а Яга здивувалася.

— До чого ж ти тоді розповіла цю історію? — зацікавлено уточнила чаклунка.

— А розповіла до того, що і до, і після змін тітка Соня завжди була щасливою людиною. І з тортами і без них. Тільки мав настати такий момент, коли вона сама зрозуміла це і забажала щось змінити. Постійними докорами, — Надя обережно глянула у бік мами та Яги, — нічого змінити не можна. Але й підтримувати переїдання, — тут вона обдарувала промовистими поглядами Кощія та тата, — теж невірно.

— Що ж ти пропонуєш? — запитав Кощій.

— Пропоную просто любити друзів та близьких такими, якими вони є. Не засуджувати через їхні слабкості, не нав'язувати свою думку як єдино вірну. Але й не потурати згубним звичкам. Адже іноді саме дух супротиву наказує нашим друзям чинити наперекір і, виходить, на зло самим собі. А іноді вони просто не бачать щастя в чомусь іншому. І це означає, що ми не змогли показати та подарувати їм це щастя. Ось вони й замінюють його їжею.

Яга задумалася, дивлячись на Горинича. Кощій схвально кивнув. Віра посміхнулася, пишаючись своєю дочкою, яка знайшла компроміс у суперечці.

 — Ти, Гориничу, — продовжила Надя, — просто маєш знати, що ми тебе любимо і будь-яке твоє рішення підтримаємо. Тільки тобі самому треба розуміти, чого ж ти хочеш, і що ти сам за свої рішення й відповідаєш.

— Значить, якщо я струнким стану, як тітка Соня, ви мене теж любити будете? — перепитав він.

— Якщо це твоє бажання, то звісно, — не роздумуючи, відповіла Надія.

— Тільки зовсім як тітка Соня чи більш стрункий Мушу не треба, — усміхнувся Кощій. — А то тебе дракониця твоя наречена не побачить на небесних просторах.

Всі розсміялися, і на тому суперечка припинилася. Хоча ще якийсь час Надя, придивляючись до Горинича, бачила його задумливий погляд.

Чому все-таки Змій так упирається у боротьбі з Ягою, якщо своїм бажанням озвучив саме те, чого прагнула і чарівниця? Чи таке бажання — лише поступка друзям заради збереження миру та спокою? На це питання відповіді дівчина не мала.