Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

Тоді пан Ворд дав зрозуміти, що розмову закінчено, і всі, окрім нього самого та доктора, вийшли з кімнати. Був лише полудень, проте населений примарними таїнами маєток немов оповили тіні близької ночі. Віллетт серйозно переговорив із господарем дому і переконав його перекласти на нього більшу частину подальшого розслідування. Він передбачав, що там траплятимуться деякі неприємні моменти, і їх буде значно легше витерпіти другові, аніж кревному родичу. Як сімейний лікар, він потребував певної свободи дій, а передовсім — трохи тиші та спокою на самоті у порожній бібліотеці на другому поверсі, де старовинна панель над каміном, здавалося, перетворилася на осердя незримого жаху, дух якого зараз був навіть відчутніший, аніж коли Джозеф Кервен злісно позирав зі свого портрета.

Панові Ворду, геть ошелешеному такою навалою гротескних страхіть та неймовірних припущень, які сипались на нього зусібіч, залишалось хіба що погодитись; уже через півгодини доктор замкнувся у страшній кімнаті з панеллю, привезеною із завулку Олні. Пан Ворд дослухався, стоячи за дверима, проте час минав, а він чув лише шум і стукіт, мовби там переставляли меблі чи порпалися в шухлядах, нарешті пролунали скрип і тріск, наче хтось відчиняв щільно припасовані двері шафи. Одразу після цього почувся придушений крик, хрипкий звук, мовби хтось хапав ротом повітря, і гучний хряскіт, із яким ті дверцята зачинилися. Потім у дверях заскрипів ключ, у коридорі з’явився Віллетт, виснажений, блідий, і попросив чимшвидше принести дров для каміна, вмурованого в південну стіну кімнати. Піч, пояснив він, замала, а з електричної жарівні взагалі жодної користі. Переборовши бажання засипати доктора запитаннями, пан Ворд віддав відповідні накази, тож невдовзі слуга вже приніс кілька дебелих соснових поліняк, хоча й здригнувся, заходячи до кімнати, щоб покласти дрова у камін. Тим часом Віллетт пішов до лабораторії та приніс звідти ще якісь дрібниці, що позосталися від липневого переїзду. Вони лежали прикриті у кошику, тож пан Ворд так ніколи й не дізнався, що там було всередині.

Тоді доктор знову замкнувся в бібліотеці, де, судячи з клубів диму, які, вилітаючи з комина, пропливали повз вікна, розклав там чимале багаття. Далі було чути, як він шарудить газетами, потім знову пролунав дивний тріск і скрип, і щось бухнуло на підлогу зі звуком, який насторожив усіх по той бік дверей. А далі Віллетт двічі скрикнув, а його крики супроводжувалися жахливим свистом і шарудінням. Прибитий вітром до землі дим зробився чорним та їдким, так що у приміщенні стало нічим дихати, і всі мало не вчаділи у цих дивних кислотних клубах. У пана Ворда запаморочилося в голові, а всі слуги налякано збились докупи, спостерігаючи, як землею стелиться жахливий чорний дим. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж дим бодай трохи розвіявся, а з-поза замкнених дверей перестали долинати приглушене шкрябання, шум від пересування предметів та інші звуки, природу яких було складніше визначити. І, нарешті, захряснувши дверцята якоїсь шафи, на порозі з’явився Віллетт — смутний, блідий і геть виснажений, в руках він тримав обгорнутий тканиною кошик, який прихопив із горішньої лабораторії. Він навстіж відчинив вікно, і нараз у прокляту кімнату увірвався струмінь чистого, здорового повітря, в якому вчувався новий для цього дому запах дезінфектора. Панель так само висіла над каміном, проте в ній уже не відчувалося жодного відтінку зловісності, вона здавалася спокійною і статечною, ніби на ній ніколи й не було зображено Джозефа Кервена. Насувалася ніч, проте цього разу в тінях не чаїлося жаху — лише спокійний смуток. Доктор ніколи і нікому не розповів, що він там робив. Тільки сказав панові Ворду:

— Я не можу відповісти на жодне запитання, скажу тільки, що існують різні види магії. Я здійснив велике очищення, і тепер мешканці цього дому можуть спати спокійно.

7

Те, що «очищення» доктора Віллетта у певному сенсі було випробуванням не менш суворим, ніж його жахливі пригоди в пощезлому склепі, добре ілюструє принаймні той факт, що старий лікар, як тільки переступив поріг власного дому, одразу ж знесилено впав. Три дні він відпочивав, не виходячи з кімнати, хоча поміж слуг і ходив поголосок, що його чули в середу після опівночі що вхідні двері тихесенько відчинилися й зачинилися. Проте, на щастя, уява слуг вельми бідна, а то ці чутки могли знайти підтвердження у статті Вечірнього вісника за середу, яка наводиться нижче:

Розкрадачі могил із Норт-Енду знову взялись за своє

Десятимісячне затишшя після підлого акту вандалізму на ділянці Відена, що на Північному цвинтарі, перервалося сьогодні вранці, коли нічний сторож Роберт Гарт знову помітив грабіжника. На мить визирнувши із сторожки близько другої ночі, Гарт помітив неподалік вогник лампи чи кишенькового ліхтарика у північно-західному напрямку, а, відчинивши двері ширше, зауважив постать чоловіка із садовою лопатою в руках, яка чітко вимальовувалась у променях електричного світла. Щойно розпочавши переслідування, він побачив, що чоловік стрімголов кинувся до центрального входу, вибіг на вулицю і загубився в темряві, перш ніж сторож зміг до нього наблизитися, не кажучи вже про те, щоб упіймати злочинця.

Як і в минулорічному випадку з розкрадачами могил, заброда не встиг завдати жодної шкоди, коли його сполохали. На порожньому клаптику ділянки Вордів була перекопана земля, але навколо не було нічого, що бодай віддалено нагадувало б домовину, а жодну з уже наявних там могил не потривожили.

Гарт, який повідомив про злочинця тільки те, що то був невисокий чоловік із густою бородою, схиляється до думки, що у всіх трьох випадках діяли ті самі люди, але поліція з Другого відділку вважає інакше, посилаючись на цілком відмінний характер другого випадку, який вирізнявся жорстокістю, коли з-під землі витягли старовинну труну й розкололи могильний камінь.

Перший із випадків, коли, на думку загалу, зловмисникам завадили щось поховати, трапився у березні минулого року; цей злочин приписують бутлегерам, які намагалися облаштувати сховок. Можливо, — каже сержант Райлі, — що третій випадок схожий на перший. Офіцери Другого відділку збиваються з ніг, намагаючись упіймати банду негідників, відповідальну за ці неодноразові злочини.

Доктор Віллетт відпочивав цілий четвер, наче оклигуючи від якогось недавнього потрясіння або готуючись до потрясіння прийдешнього. Увечері він написав листа до пана Ворда; цього листа доставили наступного ж ранку, і після його прочитання ще напівсонний пан Ворд надовго впав у глибоку задуму. Від неділі пан Ворд не міг повернутися до роботи, не міг отямитися від шоку, викликаного усім почутим і побаченим, а тим паче від моторошного «очищення», проте лист лікаря навдивовижу його заспокоїв, незважаючи на похмурі натяки у ньому на відчай та збурення нових таємниць.

Барнз-стр., 10,

Провіденс, Р.А.,

12 квітня, 1928.

Любий Теодоре,

Мені здається, що я маю обмовитися тобі бодай словом, перш ніж вчинити те, що я намислив зробити завтра. Це покладе край усім тим жахіттям, крізь які ми з тобою пройшли (бо щось мені підказує, що нікому й ніколи більше не проникнути у те жахливе місце, про яке нам обом відомо), проте боюся, що твій розум це так і не заспокоїть, якщо я не