Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Схиливши голову набік й поглянувши на Мирославу, Вікторія вигнула брови. Міра знизала плечима й широко всміхнулася.

На кілька хвилин запала тиша. Коли прозвучав вхідний дзвінок, Міра встала зі столу й швиденько побігла відчиняти двері. Дем’ян тримав величезний букет червоних троянд у руках й повільно, і головне, боком зайшовши у квартиру, цмокнув Мирославу у вуста.

— Я так розумію, що ця краса — не мені, — Міра торкнулася рукою до троянди й всміхнулася.

— Ти все вірно зрозуміла! — кивнув Дем’ян. — Цей букет для моєї майбутньої тещі.

Мирослава швидко закліпала й затамувала подих. Дем, поклавши букет на тумбу, роззувся й скинув куртку.

— Розслабся, принцесо! — поцілував її у вуста. — Ти стала раптово напруженою! — усміхнувся Дем і, взявши букет, пішов на кухню.

Мирослава, зачинивши вхідні двері, почула голос Крістофера.

— Дем’яне, ти змушуєш мене відчувати себе… нікудишнім чоловіком!

— Я ж не винний, що ти сам не додумався купити квіти!

Від відповіді Дем’яна Мирослава тихенько засміялася й пішла на кухню. По виразу обличчя матері було зрозуміло, що вона перебуває трішки в шоковому стані.

— Я віднесу букет у ванну! — ледве тримаючи троянди, промовила Вікторія.

— Давай я тобі допоможу! — ставши зі столу, сказав Крістофер. — Хоча б якось виправлю своє становище, — додав і, поглянувши на Дем’яна, вигнув брови.

Коли Вікторія і Крістофер пішли, Міра обійняла Дема за спину й, притулившись, запитала:

— Ти голодний?

— Так, дуже. Утім… хочу лише тебе, — прошепотів і, поцілувавши у скроню, додав: — А ти маленька хитрунка.

Поцілувавши Дема в щоку, Міра промовила:

— Ну що, тоді залишимо їх удвох.

Почувши сміх матері, вони вийшли з кухні й побачили через відчинені двері ванної, що Крістофера сорочка була мокрою, а Вікторія, заливаючись від сміху, сиділа на бортику ванної.

Мирослава забрала валізу й почалася взуватися. Вікторія і Крістофер, вийшовши з ванної, тепер обоє ледве стримували сміх. Мирослава, одягнувши куртку, обійняла спочатку матір, а потім Крістофера.

— Прилетите в Кеймарт, зателефонуй мені! — промовила Вікторія.

Міра кивнула.

— Будьте обережними! — Крістофер потиснув руку Дем’яну й поплескав його по плечу. — Пам’ятайте, що в Ірландії є лігво мотулу.

Дем’ян кивнув.

Коли Міра й Дем пішли, Вікторія, поглянувши на Крістофера, знову засміялась.

— Це ж треба було переплутати змішувач з краном, щоб облити себе водою.

Крістофер знизав плечима й, підійшовши до пальта, дістав із кишені ключі від машини й простягнув їх Вікторії.

— Доки твоя машина в ремонті, можеш завтра приїхати на роботу на моїй. Я собі таксі викличу.

Вікторія, склавши руки на грудях, прискіпливо оглянула чоловіка й, глибоко вдихнувши, промовила:

— Якщо хочеш, можеш залишитися. У квартирі тепер вільні кілька кімнат.

Крістофер, стиснувши в руках ключі, кивнув.

— Чоловічого одягу в мене немає. Але... можу дати тобі свій махровий халат. Він великий на мене, якщо що.

— Знущаєшся? — хмикнув чоловік.

Вікторія знизала плечима й, не стримавши усмішки, пішла на кухню. Крістофер, провівши її поглядом, поклав ключі в кишеню пальто й направився на кухню.

— Моя сорочка все одно вже мокра. Давай допоможу помити посуд.

— Крістофере, не варто! — захитала головою Вікторія, однак чоловік вже закочував рукава.

Наблизившись впритул до Вікторії, Крістофер поклав долоню на потилицю, і жінка підняла голову. Він, схилившись, поцілував її в скроню й емоційно промовив:

— Ти неймовірно вродлива жінка. І я хочу, щоб поряд зі мною ти відчула себе не лише щасливою, але й коханою.

Вікторія, ставши навшпиньки, обхопила рукою його плече й, потершись щокою об його щоку, ніби кішечка, прошепотіла:

— Плиту будеш мити ти.

Крістофер засміявся й обійняв її за талію. Вікторія також засміялася й вткнулася носом у його шию.

Перебуваючи в міцних чоловічих обіймах, врешті-решт Вікторія могла стовідсотково сказати собі, що весь цей шлях вона пройшла недаремно. Доля ще та хитре стерво. Утім, навіть із нею можна знайти спільну мову. Й інколи вона приносить не лише розчарування та біль, але й приємні та довгоочікувані сюрпризи. І в результаті все залежить від людини та її сприйняття життя…