Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Навіщо тоді питають? Як встигають?

— Це вони з любові цікавляться, бо турбуються. Є, звичайно, такі дракониці, які бояться просто, що в магазині така заморська принцеса зустрінеться, що дракон і забуде зовсім, що він — дракон, а не принц.

— Ну і що, що забуде? — не розумів Горинич.

— А те, що втече з принцесою просто і залишиться дракониця одна сумувати.

— Дурний, чи що, дракон цей? — обурився Горинич. — Дракони ж не можуть із принцесами парою бути. У принцеси принци мають бути, у королівен королі могутні, у дракониць, — він знову мрійливо заплющив очі, — дракони справжні, сильні, сміливі. І щоб дракончиків маленьких більше. А якщо переплутається все, то це ж хаос настане і не зможуть вони вічного світла осягнути.

— Добре, що ти розумієш це, — кивнув Любомир схвально. — А ось не всі люди це тямлять, тому плутаються іноді.

— Так, — розуміюче закивав Горинич, — біда з вами, людьми. Усе намагаєтесь зрозуміти. А слухали б та бачили серцем, легше б вам жилось. Але все одно не зрозуміло мені, твоя дракониця навіщо питає? Чи не вірить все-таки? До обману її привчив?

— У нашій хаті обман не прийнятий, — спокійно заперечив Любомир. — Ми Надійку своїм прикладом вирощували. Щоб вона не обдурила нікого, і ми ніколи не обманювали. А моя... хех, дракониця... просто хвилюється за мене дуже. Та й раптом забуду купити що, то вона нагадає. У неї голова одна, та влазить у неї, як у три.

Посміялися співрозмовники по-чоловічому, і Любомир продовжив Гориничу роз'яснювати. Дракон наче й живе на світі довго, і мудрістю наділений, а питання іноді ставить зовсім по-дитячому. З іншого боку, чоловік підозрював, що Горинич це не так для себе робить, як для тих, кого питає. Щоб самі собі відповіді на важливі питання знайшли. Мудрість не в прямих порадах і відповідях полягає, а в тому, щоб правильно поставити питання тому, хто сумнівається. Тому що рішень універсальних у світі не буває — для кожного вірний шлях свій.

— Людина хвилюється про близьких, от і дзвонить дізнатися, як вони. Раптом захворіли, наприклад.

— Тоді, звісно, інша справа. І примчати одразу можна.

— Навіщо? — настала черга Любомира щиро дивуватися.

— Як навіщо? Якщо друг чи близький хтось захворів, значить, треба примчати, трави заварювати, компреси міняти, температуру поцілунками в лоб міряти. Яга завжди так робить. І я вчуся трави розрізняти, щоб лікувати правильно. Нещодавно навіть Кощія лікував, коли Яга затрималася біля брами.

— Ти про яку браму говориш увесь час? — уточнив співрозмовник.

— Так у Яги покликання таке — стерегти і берегти браму і душі тих, хто до неї прийшов у відведений їм час. Це краще вона сама хай розповідає, у неї так виходить, що заслухатися можна. А в мене сумно виходить — не всім душею компанії бути.

— І це кажеш ти! — розсміявся Любомир.

— Я говорю, що в нас прийнято примчати й лікувати, дбати, тобто, — не зрозумів його Горинич.

— У нас так не робиться, — розгубився чоловік.

— А як у вас робиться?

— Тобто у нас лікують, звісно. І дбають також. Але... У нас багато близьких далеко один від одного живуть і приїхати не можуть. Іноді, навіть якщо дуже цього хочуть, все одно не можуть.

— Тоді так, телефон цей ваш — гарна магія. Можна тоді щодня по сто разів дзвонити.

— Так набридне ж.

— Любов набридне?! — здивувався Горинич.

— До чого тут любов?

— Так це ж вона велить нам бути поруч у важку годину, і не заздрити, а радіти з іншими в щасливі хвилини. А коли любиш, весь час хочеться поряд бути. Яга, щоправда, каже, що не можна розчинятися зовсім, це залежність тоді, а не любов. Але я не дуже розумію, як це. Як на мене, так щохвилини поряд бути хочеться.

— Припустимо, що й так. Та тільки подзвонив ти в сотий раз на день, а що казати?

— Ну, якщо ось ти захворів, наприклад, і тебе спитали, як твої справи, то ти що відповіси?

— Що захворів, але все гаразд у принципі.

— Ні, — Горинич навіть нетерпляче тупнув ногою, — це ти так незнайомим людям відповідатимеш. А знайомим, найближчим що скажеш?

Любомир замислився.

— І знайомим так само… — невпевнено відповів він.

— Якісь дивні в тебе знайомі, якщо ти їм нічого не кажеш. А Наді ти що відповіси?

— Що я скоро одужаю.

— Це й так зрозуміло. Але як вона зрозуміє, як лікувати тебе, якщо ти не скажеш, що в тебе болить?

— Навіщо їй це розуміти?

— Дивак! — Горинич потроху втрачав терпіння. — Це ж прикро. Це означає, що ти їй не віриш. Або що ти їй зовсім не потрібний, якщо їй відповідь така підходить. Яга каже, що тільки незнайомим людям може бути байдуже. І ті з пристойності лукавлять, що це не так. Ще все одно може бути тим, хто тільки себе найбільше любить.

— Але ж бувають різні обставини, — мляво запротестував чоловік.

— Кощій каже, що обставини — це відмовка лише для лінивих та байдужих. Це можливості у всіх бувають різні. А обставина тільки одна: або любиш і піклуватимешся, або не любиш.