Читати книгу - "Ірка, Moon Grey"

Та на бога, схаменись! - Репетувала Ірка, закриваючись руками від баби Дориної мокрої ганчірки.

- Та! То! Бі Ще! Ма! Ло! - Викашлювала стара Дора при кожній тьопні по Ірці. - Ти! Вже! Діс! Та! Ла!

За годину.

- Нащо ти її дратуєш?

- Я не дратую, я перевиховую,- Ірка кліпнула одним оком на Віру. Поворушила язиком по губах, врешті нахилилась і сплюнула в тарілку кісточку з карася. - Старе стерво вже задрало. Очі б мої її не бачили.

Дівчина відставила пальці, які щойно тримали жирний шматок смаженого карася, підвела внутрішню сторону долоні, де зап'ясток, до іншого ока, що запливло синцем і обережно поторкала його.

- Ще льоду давай прикладу. - Віра підняла над столом завернуті в пакет три льодинки.

- Щас. - Іра відкусила ще карася і підставила обличчя до протягнутого клуночка.

- Ото ж, бачиш, "очі б не бачили".

- Не починай. Я не розумію твоїх космосів, - прошамкала дівчина, потроху пережовуючи рибу.- Дай спокійно поїсти.  – Ірка проковтнула шматочок і додала. - І це не баба. Це ж пробка.

Віра іншою рукою підперла своє підборіддя, усміхалась тримаючи пакет з льодом біля Ірчиного ока.

- Добре, що вони поїхали. Бо я  їм качалкою в сраці ще б довго стирчала.

Віра ще більше розтяглась в посмішці. Підняла трохи підборіддя, помотала головою:

- От вже ж чудо. І де ти взялась на їхню голову...

А Ірка взялась зовсім неочікувано. Скуйовджене довге волосся, худе гарне обличчя, струнка постать і вічна пачка цигарок поряд. Ірка мала рак легень і їй вже було начхати на все. Курити вона почала вже після діагнозу.

Життя стрімко розверталось в його плині  і десь отам за поворотом вже був його кінець. Тупик.

Ірка після бомбардування росіянами околиці міста втікала автоматично, бо не готова була здохнути дівчиною, що не взнала парубка. Може і не коханого, але українця точно. Окрім того, вона вивозила з собою якусь тітку. Та загубилась і не пам'ятала від шоку хто вона і звідки. 

Авто було розстріляне, але здалеку.  Не загорілось. Цілими вони доїхали до якогось пункту і звідти  їх вже відправили в безпеку.

Так вони удвох потрапили на перевалку.

Всі, хто був тут, разом пройшли життя в шкільних класах, блекаут. Ірка  не була частиною колективу.

Ірка була біля жінки, яку везла.

Турбувалась про неї як могла.

Та, хоч і не пам'ятала себе та звідки, все ж не втратила навичок комунікації. Але від дівчини практично не відходила. Тримались одна одну.

Коли починалась сирена, вони удвох миттю бігли в сховище.

Спрацьовувало те, що в сусідній з Іркиним  будинок влучила ракета і він перестав існувати.

А їхній під'їзд глухо підскочив, трохи репнув, вікна сипнуло снігом скла. Ірка підскочила разом з будинком, з холодильником, за який сховалась в кутку стін і з сумочкою.

Після цього вона почала курити і спускатись в бомбосховище.

Потім було пекло, яке вона не хотіла згадувати. Бо виявляється двічі в одне місце снаряд може влучити, якщо туди цілити. По рятувальниках.

В сховищі, в безпечнім місці, Ірка обіймала якусь жінку. Та молилась тихенько. Ірка теж. Але через слово вставляла мат. 

Вчергове вони сиділи разом. Виявляється жіночка не покидала сховище.

Вони знов обіймались.

Дрижаки хилитали тіло Ірки, тітка гріла її ліву сторону ноги, молилась тихо, притискаючись і дівчина тиснулась всим боком до тепла. Бахнуло.

- А, йтм! Як і ми їм, сукам, прощаєм!

Знов бахнуло.

- Болото його морді! І введи мене в спокусу, бо я вже, не можу! - Ірка від злості репетнула і стукнула кулаком по стіні.

- Ну-ну, та тих, тих, тихенько. Не треба так.

- Тьоть, я не можу. Мені треба це вивернути з себе.

- А, тоді давай, далі. Я тебе слухаю.

- Амінь, - засміялась тихо дівчина. - Давайте поїдемо з цього міста. Я так хочу поїхати.

Жінка жила в Ірки, а дівчина ходила з телефоном і всим тицяла її фото в надії, що хоч хтось її впізна.

Але марно.

Одного дня сусідка сказала, що може в кого жила в тім домі, якого вже не було.

Тому Ірка і вирішила їхати, але забрати тітку, щоб розказувати звідки вони.

З перевалу вони поїхали далі. Вглиб країни. Саме тут і сталось цікаве.

В містечку Ірка освоїлась і на отримані гроші купила необхідне.

Прийшла в будиночок. Там тітка дотовкла картоплю. Бесідувала про щось з якоюсь бабцею.

Дівчина поставила сумки і підійшла ближче:

- Добрий день.

- Добрий.

- Ірочка, знайомся, Дора.

- Приємно.

- Сідай, будем вечеряти. - Жінка стала накривати на трьох.

- Ви тут місцева чи мешкаєте? - Поцікавилась Іра.

- Ні, ми біженці. - Оживилась Дора, - Тут, за рогом наш будиночок.

- І ви гуляли чи як втрапили сюди? - Вела далі дівчина.

- Ми за обідом ходимо. Ось сумка....- Дора простягла руку, зрозуміла ситуацію.

- А ми самі купуємо і готуємо, - спокійно сказала Ірка.

- Вибачте, вибачте... - Дора швидко схопила сумку. - Бувайте. - І вискочила.

- Та... що ж... - жінка тримала в руках три ложки. Глянула на Ірку, а та насипала в дві тарілки картоплю. Поклала шматки масла і:

- Смачного. - Вона поклала свої худі пальчики на руку тітки. - Ви надто добра і довірлива. А я ні.

Їли мовчки.

Відтоді Ірка стала часто стрічати бабу Дору. Та нищила її поглядом. Але Ірка віталась і йшла далі.

Через кілька днів до Ірки завітали жінки, що розселяли їх і поцікавились чи не знаходила Ірка гаманець.

-  Ні.  Не знаходила.

- Іра, до вас прийде дільничний, підете з ним на свідоцтво. Тут недалечко.

- Що? Яке свідоцтво?

- В нас в містечку сталась пропажа і описали наче вас, що буди поряд з місцем....

- Я не беру чужого. Мені вистачає.

- Та що ви, Іра мені своє віддає. - Захвилювалась співмешканка.