Читати книгу - "Ірка, Moon Grey"

- Урааааа! - А Ірка чула " Ірааааа!".

Жінка на мить звела голову від Іри і глянула в сторону статного хлопця, що кричав і нісся по узбіччю від якогось авто та ще пари військових. Ті теж спостерігали.

Ірка не розуміла, звідки він її знає. Вона стояла як вкопана, а цей принц ось- ось схопить її в обійми. Ірка полетіла і теж розкрила руки, але насправді стояла і ледь ворухнула пальцями. А воїн підлетів, схопив маленьку жінку і закрутив шалено:

- Мамо! Мамо! Боже! Мені сказали, що ти загинула! Мамка! - він плакав не соромлячись, стискав жіночку. Ірка приходила в себе і хватала ротом повітря. Руки тяглись за цигарками, але їх не було. Компанійка твердо допомагала Ірці позбутись шкідливої звички, не знаючи навіть про діагноз.

Ірка знову заціпеніла і нікуку не розуміла.

- Толя?

- Мамуль, ти що?! Толя, а хто ж ще?

- Вона не пам'ятала нічого. - Оговталась враз Ірка. - Боже, це ваша мама?

- Так! Хто ви, медсестра? Що з нею? Все ж гаразд? - Він миттю оглянув матір, а та не відпускала його рукав.

Побратими йшли назустріч їм. Всі щебетали. Голова в Ірки йшла обертом.

- Як, як її звуть?

- Оля. Мене звуть Ольга Михайлівна.

 Ірка щаслива стисла жіночку. Плакали всі троє.

- Ви, ви медсестра чи волонтер?

- Толь, це ангел мій. Вона з того страшного першого дня біля мене.

- Я вам дякую, дякую! Господи, - Только хватавсь за шолом, мов був без нього і проводив долонею, як по волоссю. - Де ви? Я тут ще добу, нам оформити автівки і забрати їх. Ось хлопці зі мною. Він тараторив. Хватав Ірку за тендітні пальчики, цілував:

- Дівчино, я вам вдячний.

- Ірка, я. Іра, - поправилась вона.

- Ірочко, все що завгодно для вас! Місяць з неба! Боже, мамуль.

- Не треба місяць. - Ірка не зводила очей з нього. Її враз взяла така туга за життям, що вона ладна була роздертися навпіл, витягти ті кляті легені і щось з ними зробити, але дихати і жити!

Очі Ірки наче гіпнотизували Толю. Він в якусь мить повернувся до неї, спіймав цей погляд і все на хв-в-в-и-л-лин-н-н-ну-у-у з-з-з-за-а-а-в-в-и-и-и-с-л-л-л-о-о-о-о.......

Далі світ відновив свій хід звичайним часом. Але миттєва блискавка, що шандарахнула між ними вже утворила магнітне поле, струм бігав та створив електромагнітне, запахло озоном...

Ольга тримала обох за руки і не відпускала.

Вони розмовляли з годину. Домовлялись та змінювали розклад дня.

Тут задзвонив телефон. Толя відповів:

- Так, слухаю. Я скоро буду, в мене дуже гарні новини.

Він зиркнув на Іру. Наче винувато чи їй здалось? Авжеж здалось.

- Пішли до вас. Мені скоро вже пора буде відвезти ... відвезти ... бабусю .... моєї дівчини.

Ірка похолола.

Ольга скинула брову:

- Толя. Дівчини?

- Мам, це по переписці. Пам'ятаєш? Вона нарешті в Україні.

Зараз Ірка вперше побачила владну жінку, яка десь поділа оту тендітну тітоньку, що всі ці місяці мешкала поруч.

- Отаааа???!!! Толя. Там же немає нічого натурального. Ти дітей своїх не впізнаєш, якщо будуть на неї, якою вона була  до операцій,  схожими.

Ірка пирснула сміхом. Хлопці зареготали.

Всим стало цікаво і всі передумали "розбігтись до завтра".

- Мам, це ж після війни, "закордон", як ти хотіла... - він зам'явся і став шмаркатим Толічкою, що

 вчудив щось і зараз стояв винувато перед очима суворої маман.

На Ірку Толя боявся дивитись, бо геть не знав, що робити. Там ця, тут .... Іра, - серце дзенькнуло в литаври  ... і матір між ними. Це повний ки.ць і йому враз закортіло вскочити в авто і здриснути.

- Я не хотіла. - Нагадала про свою присутність Ольга. - Я тобі казала, але ти маєш вибір. Слухати себе і своє серце, - Ольга підняла іншу брову і краєм ока повела в сторону Ірки. - Всі, окрім, маненького Толічки, повернули голови на Ірку, що була кольору чи то Шато Монтроз 2005 з Rozetka, чи то вишнями в заквасці з olx - мати владно продовжила десь на рівні Толікових "трішки нижче плечей",  - чи вічно спати з тим, кого я навіть не впізнаю, коли вона відщипне кігті, вії, вийме зуби!

- Мам...  які зуби? Мам... давай потім.

- Ольга Михайлівна. - Ірка пашіла як червоний ліхтар.

- Так, люба, - до Ірки повернулась знову колишня її сусідка.

Ірка аж злякалась. Вона приготувала сказати щось таке... таке... грізне. Але мовила:

- В мене є тільки якийсь час, що залишиться після цього моменту. А це небагато. Тому не втручайтесь, прошу.

- Добре. - Ольга взяла дівчину під руку. - До побачення, панове. Рада знайомству.

Вона глянула на сина. Той вже знову виріс, плеснув хлопців по плечу кожного і кивнув. Йшов разом, біля Ірки.

Вони увійшли на подвір'я пансіонату. Підійшли до свого будиночку.

Зайшли всередину. Син з матір'ю говорив про щось, а Ірка пішла до Віри. Постукала у вікно. Та вийшла.

- Де той цербер, там?

- Ага. Ти як?

- Хріново, Вір. Капець як хріново.

- Іра, може таки в лікарню. Шанси ж можуть бути.

- Я не про те. - Ірка аж здивувалась. - Я закохалась. - І вона заревіла вперше за довжелезні місяці.

- Чшшшш, мала, ходім. Ходім.

Вони побрели в дальній куток подвір'я.

- Плач. Тут не побачать.

І Іра соплила, ревіла, пускала слину. Очі червоніли, вона хотіла їх терти, але Віра не дала, щоб не опухли. За хвилин 15 Ірка тричі ревіла та заспокоювалась.

- Ну, все?

- Дебер дочно все. -Прогугнявіла дівчина.

- На ще. -Віра дала пачку носових. Поплескала по колінах, - лягай полеж.

Іра лягла і мовчала. Не думалось.

- Ір, де рак?

- Легеня.

- Скільки?

- Давно.

- Ясно. Пройде. – Авторитетно заявила Віра і голос її був такий твердий, наче лікар підтвердив остаточно, що пацієнта вже пора виперти на виписку і додому.

Ірка загигикала, наче заводилось іржаве авто,  потім захихотіла, далі вже ржала відкрито і ще далі закашлялась.