Читати книгу - "Ірка, Moon Grey"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ми не звинувачуємо. Знаємо Іру. Але...
- Це що, баба Дора? - Ірка миттю завелась. - От стара .... хвойда!
Жінки переглянулись.
Ірка все зрозуміла.
- Я нічого не брала. А вашому інформатору передайте, щоб очі вмивала і нехай пошукає пропажу, бо я їй нагадаю, як вона тут була. І собаку викличу, щоб понюхала, де і в кого що лежить.
Жінки пішли і, мабуть, сказали Дорі про собаку.
Бо за добу все знайшлось неочікувано. Баба Дора не виходила з кімнатки і друга бабця носила їй попоїсти.
Ходив гомін по поселенню. Але історія не набула розголосу.
За тиждень Ірка побачила бабу і та зробила вигляд, що не знає дівчину.
Але Ірка не втрималась:
- Що, знайшлось те, що ви вкрали в себе?
Удруге вона знов нагадала про себе:
- А як вам надурняк попоїсти? Я запрошую. Таку ж тушу підтримувати треба,- стьобала Ірка стару.
Одного дня Ірка перетнулась в магазині з Вірою.
- Дівчино, ви не з нашої території? - Віра турботливо торкнула Іру за плече. Бо та тільки нагадувала яскраву дівчину, яку вона якось побачила. Про неї баба Дора дуже кепсько відзивалась тоді Віра і зрозуміла, що дівчина повинна бути гарною та кмітливою.
- Я без дому і без території. - Вимучено усміхнулась і додала, - так, я вас теж бачила.
- Ти захворіла? Як тебе звуть?
- Та є трохи. Ірка.
- Іра, я Віра, пішли, я з тобою. Допоможу. Хріновато виглядаєш. Чи ти щось нагальне, мабуть хотіла купити?
- Тітоньці, що живе зі мною, треба шампунь. Я бачила, що в неї закінчується, а їй ще грошей не дадуть....
І Ірка тихо тут же в магазині почала виливати всю розповідь про них двох. Змовчала тільки про легені.
- Вибачте, Віра, я вже так виморилась. І ні з ким було отак виговоритись.
- Господи, Іра, ходім. Йди на крайню зліва касу, займай. Я зараз. - Віра метнулась і вибрала три шампуні для різного типу волосся.
Вони сіли в кав'ярні, замовили тістечка, чай. Ще гомоніли. Замовили перекусити. Ірка стала веселішою.
- Віра, ти мені аж в душу наче дивишся щоразу, з кожним питанням. Ти психолог? - Вони вже тикали наче давні знайомі.
- Та ні, я не психолог. Я просто теж пройшла свій шлях. Майже як в тебе. - Віра пильно глянула в вічі. - І живу. Житимеш і ти.
- Тебе теж бомбили?
- Ні, в мене був рак.
- Звідки ти знаєш? - Ірка спітніла. Вона знала, що рак легеней - це повна жопа. А ще у війну. Без рідних. Тому й вішати свої проблеми не хотіла ні на кого.
- Я ж пройшла це. Не скажу нікому. Але ти приходь. Будемо говорити. Скажеш який. Коли. Будемо гуляти, бо ті дві бабці вуха розвісять в кімнаті Дора та...
- Так то ваші сусідки?
- Та ото ж.
- Співчуваю
І обидві розсміялись.
Ще днів за три Іра йшла, зіщулившись, тягла з секонду торби одягу, бо хто зна, як воно взимку буде. Тут баба Дора, яка була роздратована, що Віра та Ірка кудись ходять, підмітивши Ірку, голосно почала подружайці розказувати:
- А мені онука колись прислала дзеркальне скло від сонця. Я всих бачу, а мене ніхто! І не слідять за мною!
- Та кому ви всрались, - мовила Ірка не голосно, але в тиші почули всі, хто був поряд і увесь час спостерігав короткі перепалки поколінь.
- Гм, - баба спінилась і додала, - я аж розкута стала, вирівнялась, не то шо ота горбата, - кивнула вона на Ірку. - Тобі нада те дзеркало. Ти, жертва психології.
Ірка поставила пакети. Баба замовкла і чекала.
- Баб Дора. Я б оце хотіла знати. - Ірка поклала руку на груди. - Ви той метод користуєте, коли не бачать вас, а ви себе і всих? І робите, що хочете? Танцюєте так, наче не бачать? Співаєте?
- Ти ще й глухенька. - Дора насторожилась, але не відчувала загрози.
- І довго ви це практикували? - Ірка серйозно цікавилась.
- Та мо рік чи й більше. До війни ж ще.- Баба Дора розслабилась.
- Так то про вас історія, коли ви їхали в маршрутці в навушниках, слухали концерт і вас, як ви думали, не чули наче, а ви розкуто перднули?
Всі полягали від сміху.
Ірка спокійно взяла пакети і пішла в будиночок.
Баба Дора як сказилась і прокляла Ірку, і плювала.
- Дивіться, бо собака слід візьме по слині.
Миру між ними відтоді зовсім не було. А Ірці й пофіг. Вона знала й так, що їй за рік вже не жити. І вирішила відстоювати себе.
Якось вона вийшла з компанійкою, щоб прогулятись. Та не хотіла виходити, бо нерви, хвилювалась. Хоч з нею й працювали, але поки марно. Адже мало часу минуло.
Та в той день Ірка її взяла під руку і вони пішли в парк.
На той час до баби Дори завітала онука. Вона приїхала з-за кордону, щоб забрати бабцю, яку знайшли нарешті. Баба Дора сиділа вдома.
Тому Ірка була рада, що не стріне стару на прогулянці.
Вони йшли гомонячи.
- Тьоть, я хочу на роботу тут влаштуватись. Мені тут подобається. Ви не проти?
- Та чого б я проти, дитино. Йди.
- Я взнавала, вам тимчасові документи дадуть, це процес і час. Адже ви не одна, на жаль, але я з вами буду.
- Іра, я не маленька. А ти он яка красуня. Самостійна. Давай, йди і не сумнівайся. Я тебе чекатиму вдома.
- На гуртки не йдіть нікуди. І не впускайте нікого, крім сусідок по будиночку.
- Іра... ну що ти їй- богу.
- Я переживаю за вас. Добра ви. Як я колись була. - Ірка зітхнула, дивилась під ноги. Потім відчула чийсь погляд.
Вона підняла очі і зустрілась поглядом з ним! І розтанула.
- Іра, що ти?
Ірка завмерла, супутниця торсала її причитаючи. Злякалась. Бачила ж, що Ірка виморюється швидко і часто.
А та дивилась і світу не бачила.
Він спочатку йшов, здаля і так непевно. Потім побіг і далі щодуху мчав до неї!
Українська форма була як влипла, шолом крутий! А які стегна в русі! А плечі!
Він розставив руки і кричав:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка, Moon Grey», після закриття браузера.