Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Іване, ніхто не має пам’ятати своє минуле життя. Так влаштовано у світі, душі перероджуються, але кожне їхнє наступне втілення не повинно нічого знати про попереднє. Тобі відомо більше, оскільки ти борониш долі, долі цілих епох, що зберігає в собі Коло. Чому тобі так важливо, бачилися ми чи ні, якщо зараз у нас одна спільна мета і ми втілюватимемо її разом?

– Бо в мене таке враження, що… що ти врятувала моє життя, Маріє. Наче я мушу подякувати, проте за що саме, не розумію, – Іван задумливо усміхнувся. Він подумки остерігавсь, аби провідниця не почала вважати його причепою чи взагалі – несповна розуму.

Дівчина здивовано дивилася в його очі, зовсім не кліпаючи. Вона трохи нахилила голову, наче щось надзвичайно важливе в ньому побачила.

Несподівано поряд з ними з’явився Лад:

– Ось ви де. А я вас шукаю. Ну, що, новенький? Сьогодні ти добре впорався, готовий до свого першого завдання?

Іван і на обличчі змінився, в його зіницях спалахнув справжній вогонь:

– Звичайно! Звичайно, я готовий!

– От і чудово, – Лад поплескав його по плечу. – Іди збирайся, я за тобою незабаром прийду.

Чоловік радісно усміхнувсь та одразу ж вирушив до себе. Марія усміхалася йому у відповідь, аж поки вартовий не зник за дверима, усмішка провідниці теж швидко зникла:

– Ладе, він пам’ятає про нашу зустріч! Я не знаю, як, та він відчуває мене. Що нам робити? Ти ж розумієш, якщо він це пригадає, то пригадає і про свого брата. Іван може зламатися та наробити купу помилок.

Вартовий напружено зітхнув:

– Так, з цим варто бути обережними. Шкода, що земні провідники не здатні брехати, іноді брехня – непоганий порятунок. Звичайно, він щось пам’ятає, адже ти врятувала йому життя, Маріє, – Лад розвернувся і пішов, а дівчина залишилася стояти одна, вона знову зиркнула на лавку, пригадуючи яскравий смак бананового морозива…