Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— А ви чого хотіли! — буркнула вона зовсім беззлобно. — Не кожен малий собі може дозволити, от як наш Федько! — Вона викривально кивнула у бік розгубленого хлопця.

— А що я? — Федір здивовано намагався виправдатись, сам не знаючи в чому.

— Знай собі катається країнами заморськими, дивини дивиться всілякі!.. — баба Нюра навіть наче хлюпнула носом.

Присутні тактовно висловили припущення, що це від холоду. Кощій галантно подав їй свою хустку.

Бабуся, кивнувши, прийняла її. Подивилася секунду на майстерно вишиту хустинку, голосно вивільнила в неї ніс і спробувала повернути власнику.

— Не варто, — Кощій м'яко відвів її руку убік, — залиште собі.

— Так я ж у справах їжджу, на виставки інженерних чудес, нашу країну представляю своїми винаходами! А просто так, без діла чого по чужих краях метатися? — заперечив Федір.

— Та які у тебе справи можуть бути! Бач діловий знайшовся! Малий ще!

— Та що вам усім вік мій спокою не дає! — обурився хлопчик у серцях.

— Стривай, — Яга м'яко зупинила його, прийнявши за плечі. — Дай сказати людині.

— І ви туди ж… — майже нечутно пробубнив хлопчик, але замовк.

— Я що ось у житті бачила? — задала Нюра риторичне питання. — Мені то всього шістдесят п’ять років, а я...

Надя здивовано глянула на жінку, давши собі обіцянку більше бабою не називати її та дізнатися по батькові. Їй чомусь завжди раніше здавалося, як і всім сусідам, що баба Нюра на своєму «бойовому посту» споконвіку перебуває. Немов багатовікове дерево, що завмерло в одному віці та вигляді. Що вона абсолютно стародавня старенька, що приросла буквально до цієї лавки з єдиною метою — писати про кожного зустрічного безглузду розповідь. А вона, виявляється, нещодавно на пенсію вийшла за віком.

За роздумами Надія пропустила  розповіді сусідки, яка продовжувала:

— Я й половини рідного міста не знаю, а не те, що інші країни. На морі лише тричі за все життя й побувала. Все жила однаково: робота, дім, клопіт, сон, робота. У вихідні клопоту за тиждень набиралося. А грошей не вистачало ніколи ні на що. Ще одну роботу, як інші, я не встигала шукати, графік не дозволяв. От і перебивалася чим Бог пошле. А тепер взагалі на пенсію заслали.

— То це ж для відпочинку, — невпевнено заперечила Надя, запитливо глянувши на батьків.

Мама гірко зітхнула від чогось, чого Надя ще не розуміла. Тато мовчки похнюпив голову.

— Відпочинок? Слово яке. Нема за що мені відпочивати їздити, на їжу вистачило б пенсії моєї за всі роки роботи. Що за розвага залишається?

І вона подивилася на своїх слухачів навіть якось із викликом. Мовляв, спробуйте заперечити.

Кощій ризикнув спробувати.

— Чому ж обов'язково вирушати кудись для відпочинку? Скільки є чудових захоплень, які допомагають душі відпочивати. Ось хоча б читання та малювання. Для першого потрібна лише бібліотека, для другого — листок та олівець підійдуть. Прогулянки піші знову ж таки...

— Дуже корисні для здоров'я, — приєдналася Яга.

— А яка краса на рідних широтах! — мрійливо протягнув Горинич, згадуючи рідний чарівний ліс. — Чого за просто так по чужих краях хитатися, коли свій край ще не оглянутий? Ви тільки уявіть собі: я роблю вечірній обліт місцевості... — замріяно простягнув він.

Надя посміхнулася, згадавши, що саме так він розповідав і їй у їхню першу зустріч. Яга тим часом акуратно наступила йому на ногу: як пояснювати всім потім, на чому він облітає місцевість і хто він такий взагалі? Але Горинич до її мовчазного застереження не прислухався.

— Широко розкриваю крила... — мрійлива мордочка-оповідачка змінилася іншою. Горинич змахнув крилами, розмальовуючи свою розповідь діями. — Піді мною розстилається ліс, озеро, птахи гнізда в'ють на деревах, люди смішно в'ють гнізда у своїх будинках...

Тут у розповідь вклинилася попередня голова:

— І вони ще потім будуть говорити, що найрозумніші! Мовляв, верхівка харчового ланцюжка... А самі все у звіра та птахів перейняли. Теж мені!..

Надя, як і минулого разу, не стримала посмішки, слухаючи закоханого у рідний край Горинича. І знову, як тоді, задумалася: чи багатьох дорослих вона бачила, які б так само натхненно розповідали про польоти в небі, дивлячись на зелені масиви та сині водойми? І нехай вони летять не за допомогою своїх крил, а всередині залізного птаха. Але ж вигляд один і той самий! І йому потрібна його величезна зелена хата, важлива, а їм? Їм важлива кінцева мета подорожі, — з гіркотою усвідомила Надія. — Місця, де інакше співають птахи, плавають у морі інші риби, топчуть землю інші тварини, ростуть інші квіти. А чим вони ті, інші, кращі за своїх, рідних? З іншого боку, мама завжди говорила, що якщо щодня їсти тільки улюблений шоколад, то незабаром і від нього нудити почне. Можливо, людям просто потрібні зміни? Але хіба не можна зробити зміни не втікаючи? Так, щоб й інші могли порадіти змінам, якщо вони так необхідні дорослим...

— Я якось з цього боку не думала, — знизала плечима сусідка Нюра, разом розгубивши всю свою впертість.

— Ось у вас тут є ліс?