Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

Компанія, встаючи і обтрушуючи себе, весело реготала, викликаючи здивовані погляди — резонансного відео зі скандалом не вийшло, перші смуги стрічки новин займе хтось інший. Тільки чого сміятися, коли у сніг упав?

Надя ж не могла натішитися. Вона відсунула санки подалі й стала накочувати кульку зі снігу. Горинич захоплено наслідував її приклад, передчуваючи нову йому забаву.

Яга піддалася їхньому настрою, поступово залучаючи й інших у гру в сніжки. Вони гасали по двору, затіявши веселу бійку. І ось уже до них приєднувалися інші, дорослі та діти, мешканці будинку та просто перехожі, душі яких втомилися і так довго чекали справжнього відпочинку.

Баба Нюра, роздивившись серед усіх Горинича, охнула і схопилася за серце. Кинувши ненадовго свою посаду, помчала додому за окулярами. Повернулась, одягла окуляри і почала уважно розглядати його.

— Не може такого бути! — вона з недовірою розплющила очі, похитала головою, протерла окуляри, але картинка не змінилася.

Хіба що Горинич тепер не в сніжки грав, а жваво катав на санках Надю, іноді намагаючись помінятись з нею місцями, і тоді тягти його доводилося вже всім разом.

У соціальних мережах з'являлися, начебто сипалися з рогу достатку, фото Горинича у всіх ракурсах з різними підписами, від «Новорічне чарівництво існує!» до «Зворушливий костюм, ось як шити треба!» Правда, і юні блогери незабаром втомилися бути лише по той бік екрану, а фактично — по той бік життя, десь у віртуальності, і приєдналися до загальних веселощів.

Баба Нюра на той момент повернулася на лаву вже з біноклем.

Друзі потихеньку діставалися лавочки, сідали віддихатися. Приголомшена баба Нюра, на диво, може, вперше в житті, мовчала, посуваючись, щоб усім вистачило місця. Веселощі тривали вже без призвідників, чому Надія була дуже рада. Останнім до лави протопав абсолютно щасливий Горинич, важко дихаючи і остаточно шокував сусідку.

— Що це? — заїкаючись, запитала старенька.

Серйозний не за роками Федір, що виходив з під'їзду в цей момент, вважав питання адресованим йому і відповів:

— Дуже якісна голограма. Таке зображення, яке проектується... — він затнувся на півслові, глянувши уважно на Змія.

Хлопчик звик роз'яснювати бабі Нюрі технічні ноу-хау. Іноді він навіть вважав, що цим рятує інших сусідів від бразильських пристрастей, у які вони потрапляли в бабусі, самі того не знаючи і не бажаючи. Адже якийсь час її мозок був зайнятий обробкою складних слів та нової інформації.

Цього разу він вже звично почав пояснювати їй, що за диво перед ними постало, але виявив, що зображення надто вже реалістичне. Хлопець зацікавлено глянув на Горинича, намагаючись зрозуміти, що за технологію застосовано для відтворення справжнього дракона.

«Голограмма» з не меншою цікавістю дивилася на хлопця.

— Ти хто такий? Чи що таке? — Федько обережно торкнувся Горинича пальцем.

Треба ж дихає, теплий, навіть гарячий. Погляд якийсь аж надто осмислений, наче живий. Що за нові чудеса техніки? Він таких навіть на світових виставках винаходів не бачив. А там уже можна було зустріти будь-що.

— Я? — бухнув Горинич, і кожна з голів почергово насупилась.

Змій теж обережно тицьнув хлопця пазуром. Щоправда, його обережність важча виявилася, і хлопчик упав у сніг. Кощій поспішив прийти йому на виручку, допомагаючи підвестися. Яга невдоволено цикнула язиком, через що Горинич присоромлено замовк і відступив на крок.

— Змій Горинич я! — підняв він голову і з духом опору в очах подивився на чаклунку.

Хлопець за допомогою Кощія вже встав, подякував, поправив окуляри, ще раз уважно придивився та кивнув.

— Ясна річ, що Горинич. Інше цікаво: з чого зроблено це диво техніки? — з цим питанням він звертався вже до Надії.

— Так це ж диво новорічне! — засміялася Надя.

— Не хочеш говорити, — трохи ображено зробив висновок хлопчик, знову поправляючи окуляри. — Ти ж знаєш, що я не з цікавості питаю.

— А я ось із цікавості! — втрутилася у розмову баба Нюра, яка поступово оживала після випробуваного шоку. — Маю право!

— Баб Нюр, а ви що це, на полювання зібралися? — Надя кивком голови вказала на бінокль в руках бабусі.

— Яке ще полювання? — баба Нюра квапливо сховала інструмент стеження за спиною.

Той, хто багато говорить про інших, найменше любить, щоб говорили про нього, — так уже повелося. І зараз ось старенькій загрожувало викриття. Принаймні вона злякалася, що всі дізнаються, за допомогою чого вечорами поглядає вона до квартир сусіднього будинку, де запалюються вогники. Кожен там живе своїм життям, повертаючись із роботи, з університету, школи, дитячого садка чи навіть просто з прогулянки.

Сховати-то вона сховала, але всі встигли бінокль помітити й зрозуміло, зі співчуттям на неї подивилися.

«Вже краще б обурилися», — подумала жінка.

І вірно, тоді вона могла б обуритися у відповідь. І покотився б, як снігова куля, скандал у кращих традиціях двору. А так і не зрозуміло, як реагувати, що говорити і що робити з їхніми жалісними поглядами. І їй до того саму себе теж шкода стало, що вона шумно сумно зітхнула, дістаючи з-за спини бінокль і крутячи його в руках, ніби вперше по-справжньому  роздивляючись.