Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

Віра з добродушною усмішкою хмикнула, зрозумівши, що це надовго. Розстебнула пальто, щоб не змокнути в очікуванні, і вмостилася в кімнаті на стілець. Її приклад наслідували і чоловіки.

Надійка клопотала біля Горинича, подаючи йому шапки та шарфи, сяючи від радості. Він діловито оцінював своє відображення, потім голови ніби радилися, підшукуючи ідеальний варіант, і розкладали одяг на дві стопки. В одну вирушали потенційно підходящі, в іншу — не відповідні зовсім.

Яга так і стояла вперто біля дверей. Але й вона не втрималася від усмішки, дивлячись на це дійство.

Горинич тим часом виявив чудовий смак, чим ще раз приємно здивував жіночу частину компанії. Він навіть завередував під кінець примірки:

— От якби цих шапок було три, то вийшов би комплект із ось цим шарфом. А так... мені доведеться в некомплекті йти.

Любомир, слухаючи коментарі дракона, підозріло прокашлявся в кулак, ховаючи очі з іскорками сміху.

— Ну, так і бути, — по-панськи погодився Горинич, — я оце обираю.

Він неквапливо, явно насолоджуючись процесом та увагою оточуючих, надів зелений, жовтий та червоний комплекти шапок із шарфами. Вийшло, що три голови — як три кольори світлофора. Причому вони й характерами відповідали: одна завжди радісно кивала і виступала за будь-які витівки, інша — майже весь час бурчала, а третя, що посередині, — сумнівалася у всьому.

Задоволений собою, він протопав до дверей і знову натрапив на непохитну Ягу.

— Вигляд шикарний, але моєї думки це ніяк не змінює, — вона заперечливо похитала головою.

Горинич поник. Надя подивилася на друзів, ще раз оцінила ситуацію та можливі наслідки та уклала вирок:

— Взагалі-то в словах Яги є розумні зерна, — Змій здивовано глянув на Надю, а дівчина продовжила: — Але не зараз. Зазвичай люди не вірять у те, що у них під носом. І навіть не помічають, так вони вже влаштовані. Адже я колись не вірила. Але ж зараз, напередодні Нового року... Яких тільки костюмів не зустрінеш на вулиці.

Надія лукаво підморгнула Гориничу, і той повеселішав.

Яга засумнівалася.

— Ну, добре, — здалася чаклунка, відчиняючи двері.

Горинич кинувся вдячно обіймати Надю та Ягу.

— Але я тебе дуже прошу...

— Так — Так — Так! — старанно закивав Змій, підштовхуючи чарівницю до виходу. — Я буду сама обережність, уважність і послух.

Все це він підтверджував активними кивками голови, через що помпони на шапках смішно погойдувалися.

Язі нічого не залишалося, як вийти з квартири, важко зітхаючи і посміхаючись крадькома. Цей величезний і сильний дракон міг одним лише кігтем перемогти ціле військо, він міг бути переконливий неймовірно, відстоюючи перед ворогами землі королів. Він міг жахнути справжнє зло, і сам у такі моменти мало схожий на янголятко. А міг ось так запросто дуріти, так щиро питаючи її дозволу на прогулянку. Не тільки Надя дивувалася постійним змінам у ньому. Іноді чаклунці здавалося, що й вона його зовсім не знає. І він ніби відчував це, стаючи в такі моменти особливо безтурботним і зворушливо наївним, наче дитина. Кощій сприймав друга беззастережно, у всіх його гранях та фарбах, не вникаючи. А Язі так хотілося з кимось поговорити про це. Просто щоб зрозуміти, який він насправді. Втім, можливо, Кощій і правий: усі ці грані характеру — один і той же їхній улюблений Горинич про три голови, а решта не має значення...

Компанією вони вивалилися з під'їзду на сніг, створивши купу малу і обкотивши снігом бабу Нюру, яка вже сиділа на своєму «бойовому посту».

Пильнувати за сусідами старенька вважала своїм обов'язком. Кожному приписано було підпільне ім'я, на думку баби Нюри, яке якнайкраще характеризувало людину. А хто у своє особисте життя не допускав, тому вона успішно цілі бразильські серіали складала. Сусіди, незалежно від віку, не обурювалися — вже звикли. А ті, хто мудріший, так і зовсім розуміли, що це просто її хобі, оскільки своїх подій у житті не було. Інші сусідки спеціально підкидали їй сюжети для подальших вигадок, як би ненароком уривками фраз ділячись подіями минулого дня. І все: тут починалася робота найбагатшої фантазії баби Нюри, яка мчала на всіх парах, додаючи з кожним переказом нові деталі.

Незмінною була не тільки баба Нюра на лавці біля під'їзду, а й пакунок  із насінням у її руках. У будь-яку пору року, за будь-якої погоди вона була тут, в руках красувався власноруч виготовлений з газети пакунок, з якого пахло свіжим смаженим насінням. Поруч стояла мітла і совок. Чистоту вона поважала і за собою завжди прибирала, сердячись і лаючись щоразу, коли хтось із мешканців будинку по дурості чи невихованості смітив у її присутності.

Баба Нюра сварливо пирхнула, витираючи з обличчя сніжинки і педантично ховаючи пакунок до кишені зимового пальта. Шосте почуття підказувало їй, що назріває щось цікаве.

Діти у дворі, залучені шумом, відразу переключилися з режиму селфі на зйомку бійки, сподіваючись на відео, яке принесе їм ще більшу популярність у мережі. Хтось із малюків спробував підійти, щоб допомогти Наді встати (з тих, з ким вона малювала влітку на асфальті), але підлітки зупинили дитину:

— Не псуй кадр.

Малюк невдоволено зіщулився, але залишився стояти на місці.