Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Іриней зареготав, йому ще не доводилося бачити настільки милого нахабства. Кая таки домоглася свого, він просто не знав, що їй відповісти.

Та на відміну від нього, Андрій, здається, багато чого хотів сказати. В очах поліціянта миготіли блискавки, ними він спопеляв Іринея, не приховуючи бажання вистрелити в нього. І не раз.

– Гей! Ну чого ви там плентаєтесь? На нас же чекають. Мерщій! Покваптеся! – Кая підганяла чоловіків і шляхом зиркала на пір’їну, яку взяла з собою, думки про те, кому ж вона може належати, не полишали її. Аж поки дівчина не побачила це…

Це була невеличка галявина, яку освітлювали ліхтариками інші троє поліціянтів. Кая спочатку помітила скрізь багряну кров, яка ще не встигла висохти, а потім озирнулась і в неї волосся дибки встало від побаченого… По всій галявині були розкидані різні частини тіла людини, немов хтось просто брав і шматував його... Кров перемастила дерева, листя, траву і навіть в повітрі ще відчувалася. Присмак заліза та солі одразу осів у слідчої на язиці, всередині неприємно стиснулось, очі наповнилися сльозами, проте вона швидко схаменулась і витерла куточки, де зібралася волога. Вже досить давно дівчина пообіцяла собі не плакати, особливо в присутності чоловіків. В голові промайнули дещо розмиті спогади, але за декілька хвилин вони стануть чіткими та яскравими… завжди ставали.

Цього разу виключень теж не трапилось. Кая застигла. Дівчина знову побачила себе студенткою, вона була однією з найкращих на потоці, найстаранніша та найрозумніша, активна та ініціативна, наполеглива та цілеспрямована. Всі викладачі пророчили їй велике майбутнє в слідстві. Особливо один. Хіба не дифірамби наспівував. Він очолював слідчий відділ в місцевому управлінні поліції, тож після навчання обіцяв узяти Каю до себе.

Обіцянки він дотримав, після закінчення університету дівчина почала працювати в слідстві. Вона швидко завоювала прихильність колег, бо відповідально і старанно підходила до розслідувань та бралася за будь-яку справу будь-якої складності. Керівник бачив, що вона має нестандартний, але досить дієвий підхід до розкриття справ, тож с кожним разом підвищував градус тієї складності, ніби перевіряючи, коли вона здасться. Але то не про Каю, здаватись ніхто не збирався.

Одного разу керівник їй довірив розслідування містичної справи, бо в них щодо неї суцільна безвихідь була. Невеличке місто в області потерпало від жахливих вбивств, жертв знаходили знекровленими та з дивними ранами, особливо в передній частині шиї, де розташовані яремні вени. Ані відбитків, ані свідків, ані взагалі хоча б чогось, за що можна було б схопитися. Проте Кая знайшла. Дівчина не полінувалась і встромила свого носа в історію міста та некролог. Вона почала шукати щось спільне, але не тільки між вбитими, а й померлими. Саме так слідча і вийшла на одну сім’ю, стосовно якої познаходила цікаві та неоднозначні відомості в старих газетах. За словами сусідів, члени цієї родини зналися з темними силами, чим шкодили місцевому люду, через що на них скаржилися в поліцію. Декілька днів Кая провела в архіві, вивчаючи справи та протоколи. В неї мороз шкірою носився від того, що свідчення цілком різних людей були такими схожими. А жорстокі вбивства почалися тоді, коли помер чоловік з тієї родини, що останнім залишився мешкати в місті.

Далі Кая занурилась в міфологію, вона хотіла вивчити всіх можливих істот, аби хоча б припустити, хто вбиває місцевих. І вона такого знайшла. Упирі, що за своєю сутністю схожі на вампірів, тільки набагато кровожерливіші, підходили ідеально. Вони, на відміну від їхніх побратимів, не мали чарівної магнетичної зовнішності, не могли з’являтися вдень і жили виключно на кладовищах. Упирі володіли чималою фізичною силою, харчувалися переважно кров’ю, і щоб вбити їх, треба було добряче постаратися. Кая перевірила свої здогадки, відвідавши вдень могилу того померлого чоловіка, землю навколо надгробка, ніби щодня розривали, а неподалік на піску виднілися свіжі сліди людських стоп.

Дівчина ретельно вивчила всі способи знищення упиря, обравши найдієвіший, та влаштувала засідку. Як тільки стемніло і на небі з’явився місяць, надгробок зарухався, а потім з нього вилізло те страшне створіння. Сказати, що в Каї серце впало до п’ят – нічого не сказати, моторошно було так, що здатність розмовляти зникла. Однак дівчина чудово усвідомлювала, що на шальках терезів людські життя, слідча мусила захистити інших і вона їх таки захистила, подолавши страх та вбивши упиря.

Звичайно, що офіційну версію довелося змінити, бо ніхто б не повірив подібній правді, всі б вважали Каю несповна розуму. Вона отримала подяку від найвищого керівництва, про неї багато писали в місцевих ЗМІ й соціальних мережах, брали інтерв’ю та найголовніше – люди безперестанно дякували їй.

Керівника слідчого відділу охопила несамовита заздрість, він стільки років на посаді, але такого успіху та популярності не мав. Аж ось раптом прийшло зелене дівчисько і так одразу отримало все, чого він хотів. Тож чоловік поцупив у Каї записник і дав своє «велике» інтерв’ю, розкриваючи усі особливості справи, посилаючись на її особисті записи. А вкінці взагалі зазначив, що переймається за психологічний стан дівчини та що її поспішно взяли на роботу.

Звичайно, Каю не звільнили, надто багато всього вона зробила на своїй посаді. Однак постійні уважні погляди, плітки, перешіптування в її присутності, жарти й дурні запитання – зробили роботу слідчої просто неможливою. А коли вона пішла до того заздрісного негідника й попросила, щоб він виправив ситуацію, начальник забажав натомість близькості, глузуючи з її приголомшення та сліз. Тому Кая, не гаючи ані хвилини, перевелася до іншого відділу, пообіцявши собі ніколи не довіряти чоловікам і за будь-яких обставин в їхній присутності не плакати.