Читати книгу - "Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey"

- Що в цім місці?

- Голод! – Гаркнув Рот. – Дайте пожерти!

- Та цить ти, - Селезінка та Підшлункова разом цицнули на пащеку. – Малий вірно говорить. Зараз в цім місці і в ближнім оточенні нічого не відбувається страшного. То звідки ця паніка? Нам ферменти скоро в банки треба буде законопачувати, щоб на ваш жор настачити! А причина в чому? В чому? – По черзі два органи виступали на площі Печінки. – Малий, говори, - вони підштовхнули голограму присутності Нейрончика вище.

Малий озирнув простір. Бачив роботу всих, яка зараз відбувалась. Інші призупинили швидкість роботи та теж оглянули одне одного.

- Бачите, все як звичайно. Але ви стресонули на спогад.

- Так, так, - запевнили всі. – Ми це теж розуміємо. Але що робити?

- То що вам насправді не вистачає? – Запитав Нейрончик.

- А що?

- Може Кисню? – Долетіло згори.

Всі, як один, повернули голови до Легень.

Ті, під прицілом поглядів, потихеньку почали набирати обертів:

- Без паніки, зараз всим все забезпечимо. Один, два, три, чотири – вдихаємо глибоко, наскільки можливо після випаленого вірусами простору після отого страху за життя. – Рахували Легені водночас пояснюючи реплікою про вірус, що їм теж не солодко зараз.

- Ви не виправдовуйтесь, ми всі знаємо становище після вторгнення, але дійсно, працювати вам доведеться трохи більше.

- Затримуємо подих, поки Гемоглобінчик перетягне увесь Кисень- один, два, три, чотири! Видихаємо: один, два, три, чотири! Павза, Гемоглобінчики, запихайте Вуглекислий, я почекаю. От так, увесь, увесь, дощенту його витискуйте! Увага, вдихаю! Один, два, три, чотири! Повільно! Готуйтесь! Павза! Один, два, три, чотири…. Видих! Один, два, три, чотири!...

- Ти диви, - зчудувався Рот, це вперше я перестав хотіти жерти та пожувати.

- І ми наче почуваємось краще… і ми… і ми… - загуло лунко та весело звідусюди.

Рот заявив голосно:

- Мені потрібна ця звичка!!!

- Я запишу завдання. Але ж це не все? Не може бути, щоб отак просто. – Недовірливо прогудів Мозок хоча водночас звелів Гіпокампу закрити цю скриньку спогадів, бо розум просвітлішав, з’явилась можливість подумати і зробити дію. - Ніт. Не просто. – Нейрончик натомість розкрив свою скриньку Роду. Адже потрібна рівноцінна заміна Звички, коли чужу історію замінюєш на свою з власним сценарієм: «В моєму світі я встановлюю Правила і змінюю їх, щоб вести обмін». -  Малий уважно переглянув сценарій. – Тут сказано, що якщо є зайві об’єми ресурсів, то їх треба також відкрити, там енергія. Але це час. Потрібно скласти план своїх бажань, визначити потреби- що кожен хоче; пріоритети- що дійсно нагальне в момент часу; а ще переконання, що не зашкодиш ні собі, ні іншим. Бо енергія, що попре з блоків – шалена! А ще знадобиться терпіння у витримці, а не терпіння у жалюгідності, очікування, що хтось віддасть своє, і не терпіння в агресивності раз пораз атакувати, щоб відібрати чуже і при цьому таки здохнути, так нічого свого і не зробивши. Ми ж не глистюки? Хоч їх і багато, але вони не Всесвіт.  

Тут почувся несміливий кашель, щоб привернути увагу до себе. Всі притихли та повернули увагу на дальні відстані, поза межами дискусійного середовища.

- Підтримайте нас. Нас не менше, - озвались Бактерії з Кишківника. – Ми величезне військо. Запевняю вас, підтримка нас дасть вам те, що ви забудете й не будете думати про хвороби чи ворогів. М’язи будуть гігієну автоматично правити, адже Нейрончик довів, що він гарний створювач свого життя, він гарний приклад для інших. А ми з Імунітетом потурбуємось і про зовнішніх, і про внутрішніх ворогів та недобитки. Разом ми створимо міцний Організм. Адже він у нас один- це ми самі і є. Давайте нам якісний настрій та їжу і ми вам майже всі вітаміни видамо для гарного стану та для продуктивної роботи. А чого не зможемо дати, то штучно доповнимо: вітамінчики в пігулках, сонечко дозовано.

За цієї розмови Печінка нейтралізувала поле від сумнівів та докорів, як своїх, так і всього Організму.

Нейрончик слухав це все і теж мотав на аксон ситуацію.